Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Ну, не таке вже воно й гладеньке, зате з біса гарне.

— Я могла б підібрати його, якщо ти любиш гладенькі зачіски. Але я завжди гублю шпильки, та й "не хочеться з ним марудитися!

Голос у неї був такий гарний і так нагадував йому віолончель Пабло Казальса, що в грудях у нього защеміло, наче від рани. Та все можна стерпіти, думав він.

— Я люблю тебе такою, як ти є,— сказав полковник. — Ти найпрекрасніша з усіх жінок, яких я знав чи бачив на картинах давніх майстрів.

— Не розумію, чому це досі не несуть портрета.

— За портрет великі спасибі,— сказав полковник і раптом додав по-генеральському: — Та це все одно, що шкура дохлого коня.

— Прошу тебе, не будь такий нечемний, — сказала дівчина. — Сьогодні такі слова мене особливо вражають.

— Я ненароком згадав жаргон свого sale métier37.

— Не треба. Краще обійми мене. Ніжно і міцно. Прошу тебе. А ремесло твоє зовсім не брудне. Це найдавніше й найкраще ремесло, хоча ті, хто ним займаються, здебільшого нікчемні люди.

Він щосили притис її до себе, намагаючись не завдати їй болю, і вона сказала:

— Я б не хотіла, щоб ти був адвокатом чи священиком. Або чимось торгував. Мені подобається твоє ремесло, і я тебе люблю. Коли хочеш, шепни мені на вухо щось приємне.

Полковник зашепотів, міцно пригортаючи її до серця, і в його схвильованому шепоті, ледь чутному, наче тихенький посвист собаці, звучала безнадія:

— Я шалено тебе люблю! Але ж ти мені водночас і дочка. I я ні за чим не жалкую, бо ж місяць наш батько і наша мати! Ну, а тепер ходімо вечеряти!

Він шепотів їй так тихенько, що той, хто не любить, ніколи б цього не почув.

— Гаразд, — мовила дівчина. — Ходімо. Але спершу поцілуй мене ще раз.

Розділ XII

Вони сиділи за столиком у найдальшому кутку бару, де обидва фланги полковника були прикриті, а сам він займав безпечну позицію. Gran Maestro все врахував, недарма ж він був колись добрим сержантом в одній з найкращих рот чудового піхотного полку; він ніколи не посадив би свого полковника посеред зали, як сам ніколи не зайняв би невигідної оборонної позиції.

— Омар,— оголосив Gran Maestro.

Омар був пречудовий, майже вдвічі більший від звичайного, а його недоброзичливість геть уся виварилася, і тепер він здавався пам'ятником самому собі; картину довершували вирячені очі й довгі чутливі щупальця, які повідомляли йому те, чого не бачили дурні очі.

«Він трохи нагадує Джорджі Паттона, — подумав полковник. — Але омар, мабуть, не плакав, коли був чимось зворушений».

— Як ти гадаєш, він не твердий? — спитав полковник у дівчини по-італійському.

— Ні,— запевнив їх Gran Maestro, все ще тримаючи блюдо з омаром.— Він зовсім не твердий. Просто він дуже великий. Ви ж знаєте, які вони бувають.

— Гаразд,— сказав полковник. — Давайте його сюди.

— А що ви питимете?

— Тобі чого, доню?

— Того, що й тобі.

— Капрі б'янка, — сказав полковник. — Сухе. I охолодіть його, як слід.

— Давно готове, — сказав Gran Maestro.

— От нам і весело,— сказала дівчина. — Нам знову весело, нітрішечки не сумно. А омар пречудовий, правда?

— Правда,— сказав полковник. — Та хай тільки спробує не бути смачним!

— Він буде смачний, — сказала дівчина. — Gran Maestro не бреше. Добре, що є люди, які не брешуть!

— Чудово, але вони трапляються дуже рідко,— сказав полковник. — Я оце згадав чоловіка на ім'я Джорджі Паттон, то він, певне, ніколи в житті не сказав правди.

— А ти коли-небудь кажеш неправду?

— Я брехав чотири рази. I щоразу — коли був стомлений до смерті. Хоч це, звичайно, не виправдання,— додав він.

— Я часто брехала, коли була маленька. Здебільшого вигадувала всілякі історії. Принаймні так мені тепер здається. Але я ніколи не брехала задля користі.

— А я брехав, — сказав полковник. — Чотири рази.

— А ти став би генералом, якби не брехав?

— Якби я брехав, як інші, то мав би вже три генеральські зірки..

— А ти був би щасливіший, якби мав оті три зірки?

— Ні,— сказав полковник. — Анітрохи.

— Засунь у кишеню праву руку, ту саму руку, і скажи, що ти відчуваєш.

Полковник послухався.

— Чудово! — сказав він.— Але, знаєш, я повинен повернути їх тобі.

— Не треба. Прошу тебе.

— Не будемо зараз говорити про це. В ту хвилину їм подали омара.

Омар був смачний, з якимсь особливо пружним м'якушем і чудовими клешнями, не дуже худими й не дуже м'ясистими.

— Омари відпасаються, коли місяць буває уповні,— сказав полковник. — Коли нема місяця, їх не варто й замовляти.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!