Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— А я й не знала.

— Це, мабуть, тому, що в місячні ночі вони весь час їдять. А може, тоді більше їжі.

— Їх привозять до нас із берегів Далмації, правда ж?

— Правда,— підтвердив полковник.— Там у вас найбагатші на рибу місця. А може, краще сказати — в нас.

— Кажи! — вигукнула дівчина.— Ти навіть не уявляєш собі, як іноді важливо щось висловити.

— Так, але багато важливіше написати його на папері.

— Ні,— заперечила дівчина. — Неправда. Папір нічого не вартий, якщо слова не йдуть від серця.

— А що, коли в тебе немає серця або серце твоє підле?

— У тебе є серце, і воно зовсім не підле.

«З якою радістю обміняв би я його на нове,— подумав полковник. — I чому з усіх моїх м'язів саме цей такий ненадійний?» Але вголос він нічого не сказав і засунув руку в кишеню.

— На дотик вони чудові, — сказав він.— I ти в мене просто диво.

— Дякую, — сказала вона. — Я згадуватиму це весь тиждень.

— Тобі досить поглянути в дзеркало.

— Я страх не люблю дивитися в дзеркало, — відповіла дівчина,— фарбувати губи, облизувати їх, щоб помада лягла рівненько, розчісувати таку кучму волосся — хіба ж це життя для жінки чи для закоханої дівчини? Не дуже весело дивитися в дзеркало і марнувати час на жіночі хитрощі, коли тобі хочеться бути місяцем або якоюсь зіркою і жити зі своїм чоловіком та народити йому п'ятьох синів!

— Тоді поберімось хоч зараз.

— Ні,— мовила вона. — З цим у мене вже все вирішено, як і з дечим іншим. Я ж маю цілий тиждень на роздуми.

— Я теж дещо вирішую,— сказав полковник. — Але твоє рішення мене просто вбиває.

— Тоді не говорімо по нього. У мене теж трошечки щемить серце. Краще запитаймо, що нам іще подасть Gran Maestro, і пий вино, ти ж навіть не покуштував його.

— Зараз покуштую, — сказав полковник.

Він відпив ковток, вино було холодне й прозоре, як усі грецькі вина, але не терпке, і таке приємне, духмяне, як шкіра Ренати.

— Воно схоже на тебе.

— Я знаю. Тому мені й хотілося, щоб ти його покуштував.

— Я п'ю, — сказав полковник. — I вип'ю цілий келих.

— Ти добрий.

— Спасибі,— сказав полковник. — Я згадуватиму це цілий тиждень і цілий тиждень намагатимусь бути добрим.— Потім він гукнув Gran Maestro.

Той підійшов до них із змовницьким виглядом, зовсім забувши про свою виразку.

— Ну що там у вас іще є добренького? — спитав полковник.

— Треба подумати,— сказав Gran Maestro,— Піду запитаю. Ваш земляк сидить поруч, йому все чути. Він не схотів сісти десь далі в кутку.

— Нічого, — сказав полковник, — ми вже подбаємо, щоб йому було про що писати.

— Він пише щоночі! Мені розповів мій товариш з того готелю.

— Чудово, — сказав полковник. — Це свідчить про його старанність, хай він навіть уже й геть виписався.

— Усі ми старанні люди,— сказав Gran Maestro.

— Тільки в іншому.

— Я піду глянути, які в нас сьогодні м'ясні страви.

— Авжеж, постарайтесь.

— На те ж я й старанний.

— Та ще й з біса статечний.

Коли Gran Maestro пішов, дівчина сказала:

— Він приємний чоловік, я рада, що він тебе любить.

— Ми з ним добрі друзі,— відказав полковник. — Сподіваюся, в нього знайдеться для тебе добрий біфштекс.

— Є один чудовий біфштекс, — повідомив Gran Maestro, знову підійшовши до них.

— Візьми його, доню. Мене весь час годують біфштексами в офіцерській їдальні. Хочеш з кров'ю?

— Так. Будь ласка, з кров'ю.

— Al sangue38,— звелів полковник. — Як казав Джон, розмовляючи з офіціантом по-французькому: crudo39, bleu40, тобто по-простому — недосмажений.

— Отже, з кров'ю, — повторив Gran Maestro.— А вам що, полковнику?

— Ескалоп у винній підливі і цвітну капусту з маслом. А коли знайдеться, то подайте ще артишок, з кислою підливою. А що тобі, доню, до м'яса?

— Картопляне пюре і звичайний салат.

— Пам'ятай, що ти ростеш.

— Так, але я не хочу рости занадто або там, де не слід.

— Тоді, мабуть, усе,— сказав полковник. — А як із fiasco41 вальполічелли?

— Ми не тримаємо вина у fiaschi. Адже у нас першорядний готель. Вино нам доставляють у пляшках.

— Я зовсім забув, — сказав полковник. — А пам'ятаєте, літр його коштував тридцять чентезімі?

— А пам'ятаєте, як ми на станціях шпурляли з вагонів порожніми флягами в жандармів?

— А повертаючися з Граппи, покидали з гори всі гранати, які в нас лишилися?

— I ті, хто бачив вибухи, подумали, що то австрійці прорвали фронт! I як ви, перестали голитися, і ми носили fiamme nere42 на сірих тужурках, а під тужуркою сірий светр?

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!