Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

— Ми ще не взяли нашого негренятка, яке охоронятиме мене.

— Так. Я не хотів його брати, поки не прийде Чіпріані і я не розплачуся.

— Ти в усьому додержуєшся таких суворих правил?

— Так, в усьому, — сказав полковник. — Ти вже вибач мені, доню.

— Скажи «доню» тричі.

— Hija, figlia55, доню.

— Не знаю, що й робити,— сказала дівчина. — Краще ходімо звідси. Я люблю, коли на нас з тобою дивляться, але сьогодні мені не хочеться нікого бачити.

— Футляр з негренятком лежить зверху на касі.

— Знаю. Я давно помітила.

Підійшов бармен з двома келихами, запітнілими від крижаного напою; він подав і склянку води.

— Принесіть той пакуночок, що прислали на моє ім'я, він лежить зверху на касі,— попросив полковник.— Перекажіть Чіпріані, що я пришлю йому за нього чек.

Полковник вирішив-таки забрати його.

— Хочеш випити, доню?

— Так, якщо ти не розсердишся, що я передумала.

Вони цокнулись і випили, келихи ледь дзенькнули, так легенько вони цокнулися.

— Ти мав слушність,— сказала вона, відчуваючи, як по тілу розливається тепло і смуток розвіюється.

— Ти теж мала слушність, — сказав він, стискаючи в долоні дві таблетки.

Він подумав, що приймати їх зараз з водою незручно. Тож коли дівчина відвернулася, проводжаючи поглядом одного з ранкових відвідувачів, він запив їх мартіні.

— Ну як, ходімо, доню?

— Ходімо.

— Бармене!— гукнув полковник. — Скільки з мене? Та не забудьте переказати Чіпріані, що я пришлю йому чек за цю дрібничку.

Розділ XXXVIII

Вони пообідали в «Грітті», і, розгорнувши негренятко з чорного дерева, дівчина приколола його з лівого боку. Фігурка була дюймів зо три завдовжки й досить гарненька, коли любиш такі речі. «А не люблять їх лише бовдури», — подумав полковник.

«Не смій навіть думати негарними словами,— сказав він собі.— Поводься як слід, поки ви з нею не попрощаєтесь. Ну що це за слово — «прощавай», — подумав він. — Ніби для сентиментального вірша.

Прощавай, і bonne chance56, і hasta la vista57, а ми казали просто merde58, та й годі. Щасливої дороги — оце гарні слова! Неначе з пісні,— думав він.— Щасливої дороги, щасливої тобі дороги,— от і рушай у дорогу, забравши з собою ці слова. I край!»— подумав він.

— Доню, давно я казав, що кохаю тебе?

— Відтоді, як ми сіли за столик, не казав.

— Ну, то кажу тепер.

Коли вони прийшли в готель, Рената пішла до жіночої кімнати і терпляче розчесала волосся. Їй не подобалися жіночі кімнати.

Вона підмалювала губи, надавши їм виразу, який він любить, і сказала до себе, розмазуючи рівненько помаду:

«Не думай ні про що. Не думай. I не смій супитись через те, що він їде сьогодні».

— Яка ти гарна.

— Спасибі. Мені хочеться бути гарною для тебе, якщо це мені вдасться і якщо я взагалі можу бути гарною.

— Яка співуча італійська мова.

— Так. Містер Данте теж був такої думки.

— Gran Maestro,— покликав полковник.— Чим нас нагодують у вашій Wirtshaft59?

Gran Maestro крадькома стежив за ними — з любов'ю і без заздрощів.

— Вам подати м'ясо чи рибу?

— Сьогодні не п'ятниця, — сказав полковник. — Рибу їсти не обов'язково. Тому дайте мені рибу.

— Отже, камбала,— сказав Gran Maestro,— А вам, ласкава пані?

— Що завгодно. Ви краще за мене розумієтесь на їжі, а я люблю все.

— Вибирай сама, доню.

— Ні. Хай вибирає той, хто розуміється краще за мене. Я після пансіону ніяк не можу наїстися.

— Ну, то я приготую вам сюрприз,— сказав Gran Maestro.

У нього було довгасте лагідне обличчя, сиві брови над ледь побриженими повіками й життєрадісна усмішка старого солдата, який радіє, що він іще живий.

— Що новенького в Ордені? — спитав полковник.

— Я чув, що наш патрон ускочив у халепу. У нього конфіскували майно. Чи принаймні наклали арешт.

— Сподіваюся, він якось викрутиться.

— За патрона можна не турбуватись. Він пережив і не такі бурі.

— За нашого патрона! — сказав полковник.

Він підніс келих, повний щойно відкоркованої чистої вальполічелли.

— Випий за нього, доню.

— Я не питиму за таку свиню, — сказала дівчина. — До того ж я не належу до вашого Ордену.

— Ні, вас уже прийняли до нього, — сказав Gran Maestro. — Per merito di guerra60.

— Тоді доведеться-таки випити, — погодилася дівчина. — Але чи справді мене прийняли до Ордену?

— Атож,— відповів Gran Maestro,— Хоч вам іще не видали свідоцтва, я призначаю вас Верховним Почесним Секретарем. Полковник відкриє вам таємниці Ордену. Відкрийте їй наші таємниці, прошу вас, полковнику.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!