Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > За річкою, в затінку дерев

Я мав рацію у дев'яносто п'яти випадках із ста, а це дуже великий процент навіть в такому простому ділі, як війна. Але й ті п'ять процентів, коли ти помиляєшся, теж не дрібничка.

Ні, я ніколи не розповім тобі цієї історії, доню. Це тільки невиразний шум у мене в серці. В моєму клятому, нікчемному серці. Це погане серце не може угнатися за мною.

А що, як воно ще зможе,— подумав він і проковтнув дві таблетки, запивши їх джином, а тоді поглянув на сіру кригу.

Ось зараз гукну того лобуряку та й поїду на ферму, чи як її там,— мисливський будинок, чи що. Полюванню кінець».

Розділ XLII

Полковник випростався, двічі вистрелив і замахав рукою до човняра, щоб той ішов до нього.

Човен плив поволі, всю дорогу доводилось ламати кригу; човняр позбирав дерев'яні вабці, спіймав підсадну качку і сунув її в мішок, а собака, сковзаючись по льоду, попідбирав убитих качок. Гнів у човняра начебто минув, і вигляд у нього був задоволений.

— Малувато набили,— сказав він полковникові.

— З вашою поміччю.

На цьому й скінчилася їхня розмова; човняр акуратно поскладав качок на носі, догори черевцем, а полковник подав йому рушниці та складаний стільчик з ящиком для патронів.

Полковник заліз у човен, а човняр подивився, чи вони не забули чого в бочці, і зняв з гачка щось схоже на фартух з кишенями для патронів, який там висів. Потім теж сів у човен, і вони повільно, насилу пробиваючись крізь товсту кригу, попливли туди, де видніла бура вода каналу. Полковник щосили відпихався довгим веслом, як і дорогою сюди. Але тепер, коли яскраве сонце осявало снігові вершини на півночі та смугу осоки коло входу в канал, вони працювали дружно.

Із тріском пробившись крізь кригу, вони нарешті ввійшли в канал; човен одразу поплив швидше, і полковник сів, передавши весло човняреві. Його аж у піт кинуло.

Собака, що тремтів у нього біля ніг, переліз через борт і поплив до берега. Стріпнувши воду з брудної білої шерсті, він помчав додому заростями кущів та бурої осоки, — полковникові було видно, як колишеться гілля там, де він пробігає. Ковбаси він так і не одержав.

Полковник відчув, що весь мокрий, і, хоч був одягнений у теплу куртку, все ж таки ковтнув дві таблетки й відпив джину з фляги.

Фляга була пласка, срібна, в шкіряному футлярі. Під футляром, уже засмальцьованим і витертим, з одного боку було вигравірувано: «Річардові від Ренати з любов'ю». Ніхто не бачив цього напису, крім дівчини, полковника і гравера. Напис робили не там, де купували флягу. «Це було на самому початку,— подумав полковник.— Хто став би ховатися тепер?»

На ковпачку фляги було вигравірувано: «Р. К. від Р.»

Полковник подав флягу човняреві, той спочатку подивився на нього, потім на флягу і спитав:

— Що це?

— Англійська граппа.

— Покуштуємо...

Він відпив великий ковток і сказав:

— Спасибі.

— А-ви багато настріляли?

— Я вбив чотирьох качок. Собака підібрав іще трьох, підбитих кимось іншим.

— Навіщо ви стріляли?

— Вибачте. Певне, спересердя.

«А я хіба так не роблю?» — подумав полковник і не спитав, чого той сердився.

— Шкода, що такий поганий літ.

— Буває,— сказав полковник.

Полковник стежив, як собака біжить у високій осоці. Раптом той зробив стойку й завмер. Потім стрибнув і пірнув у траву.

— Знайшов підранка,— сказав полковник.

— Боббі! — гукнув човняр.— Апорт! Апорт!

Осока розступилась, і з'явився собака з диким качуром у зубах. Сірувато-біла шия та зелена голова розгойдувалися, наче голівка змії. В цьому русі була приреченість.

Човняр звернув до берега.

— Я візьму,— сказав полковник. — Боббі! Боббі!

Він вийняв качура з пащі собаки, що обережно тримав його у зубах; птах був майже неушкоджений, з приємним, гладеньким пір'ям; серце його калатало, а в очах була туга й жах перед неволею.

Полковник уважно оглянув його, лагідно пестячи, наче коня.

— Тільки ледь зачепило крило,— сказав він.— Нехай лишається у нас як жіва принада або пустимо його весною на волю. Покладіть його в мішок.

Човняр узяв качура і обережно поклав у мішок. Полковник почув, як підсадна качка одразу закрякала. «Може, вона виправдовується», — подумав він. Важко зрозуміти качину мову крізь полотно мішка.

— Ану, ковтніть іще,— сказав він човняреві.— Сьогодні з біса холодно.

Човняр узяв флягу і знову хильнув.

— Спасибі,— сказав він. — Добряча у вас граппа.

Розділ ХLІІІ

На причалі, перед довгим низьким будинком, були розкладені рядками вбиті качки.

Пайки були неоднакові, і полковник подумав: «Тут кілька взводів, а в мене й рою не набереться».

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!