Слава ЗСУ!

Це яйцеживородні тварини. Природніх ворогів не існує.

Лен Хенрок «Біологія життя»

Хвостаті мчали без зупинки з великою швидкістю, переплигуючи з одного кам’яного виступу на інший. Ні що не могло їх зупини, адже вони володарі цих земель, цієї темряви. З групи розвідників вижити залишилось тільки двом, після зустрічі з чаклуном. На спині в кожного сидів хлопець. Брати. Не по своїй волі, а в льодяній комі, яка була наслана на них крижаним диханням хвостатих. За свій короткий час в Архоні, брати майже завжди були в мареві аніж у свідомості. Великий дар мати такий довгий сон – тут, де праве смерть по праву руки із болем і насильством. Насолоджуйтесь цим подарунком поки можете. Не скоро випаде нагода випити сновидіння до дна.

Незабаром хвостаті дібрались до Нори. Нора був шляхом від темряви до світла, в місці де є тільки страх. Промайнувши цей довгий тунель тварини, повстали перед величною брамою міста Насхал. Освітлювались ворота смолоскипами в руках статуй ельфа і гнома. Браму прикрашало Древо бога – Архона.

Хвостатий загарчав і ворота помалу почались відкриватись. Як тільки ворота розімкнулись, тварини вскочили у них й помчали в район в’язниці, де на братів чекала подальша доля їх життя.

Вартові зняли братів із спин хвостатих і потягли до карцеру, щоб ті прийшли в тяму після льодяного сну. Їх тягли через довгий коридор в’язниці. Майже всі камери були заповнені такими як і вони – чужинцями із других світів, що мали стати розвагою на арені. Смерть чи життя. Тільки два шляхи звідти. Третього не дано.

Вартовий, який тягнув Авеля, через заґратоване вікно побачив вершника. Міра швидко зникла з його погляду. Коридор тягнувся безкінечно вниз кам’яними сходами. Стіни в’язниці освітлювали смолоскипи, які обливали світлом постаті тих хто прямував донизу. Вартові гноми йшли важким ходом брязкочучи своєю бронею. Металевий шум розповзався по давніх мурах в’язниці. Спустившись до самого дна, гном який тягнув Каїна відкрив дерев’яні камери, в якій було сиро і пахло цвіллю. Двері замкнулись за Авелем. Брата кинули на кам’яну підлогу поруч з Каїном.

Коли Авель проснувся, Каїн вже отямився від сну і сидів притулившись спиною до стіни. Тьмяна смуга світла від масляної лампи падала йому на обличчя. Його лик був суворим, проте очі говорили інше.

- Як ти Авелю? – Запитав Каїн.

- Я не знаю. Здається в нормі. Тільки хочу спати й тіло заніміло. – Промовив тихо Авель.

- Нічого, скоро мине. Мене турбує геть інше. Коли ти був у відключці, я чув зверху крики. Це були благання, плач і стогін. Тих кого забирали не повертались. Голоси досі кричать в моїй голові, ніби намагаються знайти порятунок в мені. А з кожним разом крик стає ближчим і ближчим до нас. Ще декілька камер і настане наша черга – промовив Каїн.

- Що нам робити брате? – Запитав брат.

- Нам треба триматися разом незважаючи ні на що. Разом ми сила.

- Звісно. Разом ми сили. – Слова брата вселили крихту надію в серце Авеля.

- А тепер уважно послухай і не перебивай. – Каїн опустив очі. - Коли ти народився, я ненавидів тебе і не міг терпіти. Мені здавалося, батьки люблять тільки тебе, а мене забули, позбавили свого тепла і затишку. З кожним роком моя злість і ненависть зростала до тебе сіючи в моєму серці тільки темряву. А думки в голові роїлися мов нав’язливі мухи: «Позбався його! Тоді ти матимеш батьківську любов». Я був готовий на все, щоб знову батьки звернули увагу на мене. Однак, все змінилося після того дня…Коли ми каталися на човну і ти ненароком впав у річку. Вода взяла в свої слизькі руки й потягла на дно. Мої ноги заціпеніли: «Ось я так близько до мрії, батьки знову мене полюблять». В монеті дві сторони, одна вже показала своє єство. Світло жило в мені, проте лиш в цю секунду змогли прорубати шлях до мого серця, щоб врятувати тебе. Після того я дав собі обітницю оберігати тебе все своє життя. Світло принесло спокій в мою душу і дало надію спокутувати свою провину перед тобою, брате. І якщо випаде можливість тобі втекти звідси, біжи і не оглядайся назад. Живи незважаючи ні на що.