Слава ЗСУ!

Авель мовчав.. Аж поки мовчанку не порушили чиїсь жахливі крики. Коли знову стало тих мов у могилі Авель промовив.

- Ми виберемось звідси разом. – Промовив він - Я знаю який ти зараз є. І мені більш ні чого не цікавить, що було колись. Ти Каїн. Мій брат і приклад для наслідування. Ти мій герой.

Каїн заплакав. Після скількох років, його серце випустило емоції на волю. Нарешті він спокутав свій гріх, вину перед братом. Авель не бачив його сліз, адже єдине джерело світла погасло, впускаючи пазурі темряви. Він чув їх й не вірив у щирість сказаного. Змовчав, став чекати.

- Виберемося, обов’язково виберемося. – Голос Каїна тремтів.

А далі сталось те, чого вони зовсім не очікували.

- Нарешті я вас знайшов, Каїне й Авелю. – Промовив Томас.

Розділ V

Бесіда перша

- Пацієнт №1994, назвіться.

- Ілан Патриція.

- Отже, Ілан, розкажіть мені про голоси, які ви чуєте.

- Лікарю, ви думаєте я божевільна?

- Ні. Я намагаюсь виявити причину вашої аномалії. Тому не відволікайтесь, а відповідайте на питання. Вам усе зрозуміло?

- Так.

- Коли вперше почули голоси?

- У віці одинадцяти років. З першою менструаційною кровотечею.

- Опишіть детальніше.

- Я й намагаюсь та ви мене перебиваєте на півслові, лікарю.

- ….

- Лікарю, це не просто голоси. Зі мною говорить Бог. Сам Архон шепче мені колискову. Кожного разу нова розповідь, нова заповідь.

- Заповідь?

- Так. Лиш недавно я це зрозуміла. Дитинство минуло, проте пам’ятаю кожну заповідь до останнього слова.

- Ви можете навести мені приклад?

- Навіщо? Для вас це тільки бурмотіння божевільної.

- Ілан, я запитую, ви даєте відповідь. Ми тут не для дискусій.

- Мій батько наняв вас для промивання мізків?

- Ви відходите від нашої розмови, Ілан.

- Та мені начхати на вас і цю божевільну! Зі мною Архон, а ви лише пішаки в руках мого батька. Випустіть мене звідси, інакше Бог покарає вас за ваші злодіяння наді мною!

- Охорона, заберіть пацієнта й накажіть посадити її в одиночну камеру. Нехай посидть до завтрашньої розмови. Вечері не давати.

- Будьте ви прокляті!

Із записів лікаря Маргула Тодеша

Психіатричне відділення лікарні Квантум Матеріай

Ранок народився.

Безкінечне коло життя продовжується, не маючи права завершитись. Весна нарешті забрала права у зими на землі Архона. Світанок виявися погожим і теплим. Ранішній туман вкривав серпанком річкову долину, ховаючи її від погляду богів. По обидва берега чорні верби хилилися своїми вітами до води, прагнучи втамувати спрагу від пекучого літа, яке скоро прийде із днем. Річка виходила з Мармурових гір і простягалася через всі південні землі Архона. Мов змія, повзла вона через глибокі ущелини, падала вниз водоспадами й шипіла на розжареному ґрунті Білої пустелі, яка весною кипіла життям. Та час невблаганний, мов кат. Своєю рукою він змінює цей світ, немов війна спалює життя усіх, хто поклоняється спразі до крові.