Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Забутий бог

Ранок вмирає.

Сонце високо піднялося над небосхилом. Його промені закликають літо вбити свою сестру Весну. І на її кістках звести своє спрагле царство. Пустеля знімає маску й вивертає своє нутро. Лиш єдина квітка вернум залишається жити. Ніщо не в змозі її повернутися в лоно землі. Лиш подих весняного вітру дарує їй сон. Велика тінь заступила її від сонця, і дала крихту прохолоди, яка швидко минула із тінню. Тінь швидко пливла безжиттєвою пустелею ніби в неї виросли крила. Ворон містера Джекіла летів в сторону Мармурових гір, де знаходилося вампірське місто Суго. Десять тисяч минуло від того, як перші стіни виросли в мармурі, ховаючи своїх мешканців від смертельних променів світла. І коли остання стіна накрила своєю темряву тих хто зродився від гріховного тіла й крові Седнора настала безкінечна ніч, наповнена багряною кров’ю смертних. А їхні кістки вимощують дорогу в Суго. Право на корону мав його перший син Мератан, який сидів на троні із черепів своїх численних братів і сестер. Лиш одну він не зміг вбити. Свою дочку. Ім’я їй Анабель.

- Ще довго до міста, Джекіле? – Запитав Дарен?

- Ще дві весни і ми будемо біля брами. – Відповів старий, поправляючи окуляри для польотів.

Їхній розмові заважав потужний вітер, який здіймав у небо велику кількість білого піску. Тому їм доводилось кричати.

- Так довго вона не витримає. Їй потрібно негайно крові, інакше помре. – Кричав Дарен

- Моя душа радітиме коли Анабель помре, але вона важлива для Томаса, тому спробую щось вигадати для неї.

- Думай скоріше, старий. – Дарен дивився на Анабель, закутану в нічну матерію.

Дихання вампірки було рідким і уривчастим. ЇЇ гарні вуста потріскалися і прагнули крові, немов птах небесної волі. Нічна матерія не пропускала світла, але тепло з легкістю проходило. Дарену довелося обережно зняти колись розкішне плаття, щоб Анабель могла легше дихати.

Його очі були прикуті до неї. За своє життя він ніколи не бачив такої краси, хоча й гріховної. За цей час, який він провів поруч з нею, в серці щось прокинулось і не давало спокій. Хотів заховати в найпотаємнішу частину своєї сутності п’янке відчуття від того, що вона поруч. ЇЇ тіло розпалювало в ньому бажання, яке запалювало вогні солодкої муки. Думки перебив раптовий ривок ворона праворуч. Машина повільним темпом рухалась у низ.

- Ти можеш приструнити свою машину? – Гримнув Дарен

- Я знайшов твоїй дівчинці кров. – Промовив Джекіл

Володар ворона кинув у руки Дарену бінокль.

- Караван з північних земель. – Продовжив Джекіл, – наступний буде лише через дві весни. Це легка здобич. Дій швидко. При кожному каравані є сигнальна зірка. Випустять - нам кінець. Зрозумів?

Дарен дивися як двоє купців їхали верхи на тарису, запряженого возом, забитим вантажем. Тварина мала потужні механічні ноги.

- Недооцінюй мене, стариганю. – Засміявся Дарен.

- Тоді досить трендіти, берися за справу. – Нахмурився Джекіл

Вершник відкрив люк на спині у ворона. Під кришкою було місце для однієї людини. «Нехай поки що побуде тут» – Джекіл дивися на дитину ночі. Дарен обережно поклав Анабель і зачинив люк.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!