Слава ЗСУ!

- Володарю, коли ми повертались на нас напали талійці… - Прошепотіла Міра, – ваш син затримав їх…- Сльози текли по її ніжній шкіри, падаючи на обладунки, змішувались із кров’ю. – Він не повернувся… Його забрали духи лісу

- Геть з моїх очей! – Лютував Алур. – Вимітайся звідси!

- Ваше слово закон володарю. – Промовила спокійно Міра. Лиш сльози, кляті сльози…

Ельфійка розвернулась й повільно вийшла з тронної зали. Рана нестерпно боліла й кров не зупинялась.

Раптом хтось хватив її за руку й потягнув у темну частину коридору

- Прогуляємось Міро? – Промовив Томас

Все так швидко трапилось, що навіть ельфійка не розуміла дану ситуацію. Томас миттю доторкнувся до неї й вони стали повітряним ефіром, який полинув через вікно на похмурі вулиці Насхала. Охоронці що, нагострили вуха вслухаючись в розмову за дверима, не побачили як Міра злилась з повітрям.

- Вони вбили мого хлопчика. – Алур змінився на обличчі. Не було того холод,у який залазив мірі в душу. Не було тієї злості й безмежної сили в голосі. Не було того Короля ельфів, якого бачила Міра. Ось в чому проявлялося друге обличчя Алура. Його надії в майбутня дітей лісу згасли з життя його спадкоємця. Його сина – Воларда. Горе короля не мало меж.

Драгон з’явися як тільки Міра вийшла з зали престолів двоєдинства. Весь час він сидів на престолі. Проте сила Еліарда ховала його від ельфійки. Експеремнти з безсмертям зробили обличя Драгона потворним. Лиш Алур міг бачити його. Він не був більше дитям землі. Зріст збільшився майже до зросту ельфа, проте сила гнома залишилась. Риже волосся ставало світлим, а очі із карого змінили колір на брудно зелений. Камінь й метал відчули ці зміни. Душа зброї вмирала поступово забираючи силу із собою в могилу. Сокира Драгона, колись могутня й величава, потьмяніла й тріснула на лезі.

- Ти розкис, мов земля під дощем. – З огидою промовив Драгон.

- Я виб’ю їх як скотину! Їхні голови прикрашатимуть мою кімнату! – Голос Алура тремтів мов серпанок туману на світнку.

- Нікого ти не вб’єш. Твоє військо поглинуло море часу. Навіть напівкровки алани відмовили тобі. Доба величі ельфів минула. – Презирство в голосі Драгона ні на мить не зникала. - Навіть твій син полишив цей світ, на якого ти покладав свої надії.

- Замовкни, інакше ти здохнеш виродку! – Алур вхопився за свій клинок

Драгон зареготав.

- Вгамуйся! – Скрикнув король гномів, - Правда – найсильніша отрута і ти це знаєш! Мої слова лиш донесли до твої вух реалії становища в якому ми опинилися!

Слова подіяли на Алура, й вогник люті в його очах став слабшим.

- Що ти пропонуєш, Драгоне? – Сказав король ельфів,- хочеш, щоб я сидів склавши руки й дивися на повільну смерть мого народу? – Слюна бризкала з його рота, - Я за любу ціну врятую дітей лісу.

- Твої слова лиш прах надії Алуре. Ти знаєш, що кінець близько і ніщо не зможе його зупинити.

- І це говоре той, хто заради пошуку безсмертя піддає дослідам свій народ. – Блиснув очима Алур.

Драгон посміхнувся. Ці слова ніяк не вплинуло на нього. Після коротко паузи він сказав.