Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Забутий бог

- Хай буде по твоєму, Драгоне. Проте якщо з цього нічого не вийде, діти лісу покинуть стіни Насхала. – промовив Алур.

Драгон лише сміявся…

Повітряний ефір в летів у темну кімнати закинутого будинку Насхала. Відчувався запах плісняви, яка мабуть покривала кам’яні стіни будівлі. Старі дошки скрипіли під ногами Томаса. На руках він тримав Міру, яка стікала кров’ю. В цій кімнаті він не раз бував, коли мав справи з ковалями Насхала. Обережно поклавши ельфійку на ліжку чаклун промовив закляття: «Арденс еторос» І білий вогонь заграв в його долоні. Світло пролилося на бліде обличчя Міри. Вогонь з його руки злетів й запалив свічку, яка стояла на підвіконні. Ельфійка тихо лежала й дивилася на чаклуна затуманеними очима. Томас схилився над нею й почав латати рани Міри.

- Зараз буде боляче. – Чаклун подав ельфійки свій пояс, щоб та затисла його в зубах.

Він зняв пробиті лати з дівчини й поклав на підлогу. Ельфійка застогнала. Його очам відкрилась неприємна картина. Декілька ребер прорвавши плоть стирчали неначе надщербнуті зуби дракона. «Вулнера тер неста» - промовив Томас, і в ту ж мить ребра почали ставати на своє місце. Міра стогнала від болі, стиснувши зуби на ремені. Нарешті рана зажила, залишивши після себе кривавий слід.

- Поспи, тобі потрібно набратися сил. А потім я маю тобі задати деякі запитання. – Промовив Томас, опікаючи холодом блакитних очей

- Я не просила твоєї допомоги. – Прохрипіла Міра

- Знаю. Тепер спи.

Ельфійка не сперечалась, адже знала, вона справді втратила багато сил. Важкі повіки закрились й сон окутав її своїми теплими й ніжними обіймами. Проте це їй лиш здалося. Жах шматував її розум. Вона бачила як, Волард гине від рук талійця, але не могла йому допомогти. Бігла, а він дедалі швидше віддалявся від неї. Картина сну змінилася на іншу. Тепер вона лежала маленькою дівчинкою в дитячому ліжечку. Над нею сиділа мати, яку вона ніколи не бачила й співала їй колискову. Раптом вогонь обгорнув всю кімнату. Язики полум’я лизали стіни, ніби намагалися змішати їх із землею. Міра хотіла закричати, однак в неї не було рота. Перед її очима мати зайнялася полум’ям, проте продовжувала співати. Міра відчувала, як її плоть зжирає вогонь, а муки б’ють батогом по кістках. Через мить вона провалилася в тягучу темряву, яка душила її своїми брудними нігтями. Із пітьми вона впала на землю. Піднявши очі вона побачила, що стоїть на колінах на площі міста Лексар. А над нею мов крук звисає постать ката. Він замахнувся й Міра почула холодок на своїй шиї.

Ще довго ельфійка блукала про країні снів, поки вона не прокинулась в холодному поту. Томас сидів в кутку кімнати й про щось бурмотів.

- Нарешті прокинулась. – Сказав чаклун не підводячи очей, - тобі краще?

- Так. – відповіла Міра. Ельфійка швидким поглядом оглянула кімнату. Сівши на ліжку продовжила розмову. - Чому ми тут? Навіщо ховаємось?

- Не хочу, щоб дізналися про мій візит в Насхал. До тебе в мене декілька питань.

- Кажи

- Що ти знаєш про портали в Тенебрісі?

- Я не знаю, про що ти. – Відповіла Міра

- Ти прекрасно знаєш відповідь. Ліпше не бреши мені. Для тебе буде ліпше.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!