Слава ЗСУ!

- Її ім’я Анабель. – Прошепотів на вухо Дункан.

Томас дивився на неї поглядом раба, закутого в кайдани хтивості. . Вона стояла майже оголеною. Чорне волосся сягало пояса, прикривало красиві пружні груди. Зелені очі дивились пустим поглядом на землю. Шкіра відсвічувалася тьмяним сяйвом на гранатовому світлі місяця. Плаття перетворилося на лахміття заплямоване кров’ю. Це створіння ночі квітло красою хоч і в такому стані.

В центр кола, який утворився з присутніх, вийшов чаклун…

Зовнішність вказувала на те, що він судовий чаклун п’ятого рангу. Жахливі шрами павутинням вкривали обличчя, які здобув у війні проти вампірів. Габріель – смерть із тіні…

Він зняв свій плащ й кинув на землю, але той не встиг упасти згорів зеленим полум’ям.

- Панове! Всіх радий тут вас бачити! – Промовив Габріель окинувши натовп. - Здається брехливості вампірів немає меж.

Слова зринули з уст коли він підійшов до Анабель. Вказівним і середнім пальцем підняв її голову й з огидою подивився у пусті як сама безодня очі. Вони подарували йому тільки холод.

- Ці падлюки розірвали договір й готовляться до війни. А, це…- кинувши косий погляд на Анабель – тільки початок. Цьому давно судилось стати, проте ваші очі були закриті пеленою, бажанням миру… Усі ви тут - стали зрадниками, коли пішли на цей союз. Де поділась клятва вбивати без пощади цих кровососів? Вампіри завжди залишаться нікчемними істотами, які від одного погляду на кров стають….

- Досить! Я вирву твою горлянку!

З натовпу вирвався молодий вампір, з древнього роду Харду. Дехто з присутніх прошепотів…Мердок.

Стискаючи міцно в руках когунський клинок він кинувся на Габріеля. Його меч здалося досяг цілі, лезо проштрикнуло місце де знаходилось серце чаклуна.

- Вирви, якщо зможеш. – З насмішкою промовив суддя.

Габріель вхопився лівою рукою за меч. В місці його дотику лезо почало тріскатись й зламалось. Різким рухом він витягнув залишок клинка з грудей й кинув у вампіра, але той встиг відскочити. Лезо пройшло над ним ледь зачепивши щоку й застрягло в стовбурі дерева. Краплі крові упали кристалами гранату на випалений грунт й всмоктались у нього червоним маком. Тієї ж митті чаклун вдарив долонями в землю і змієподібне коріння обвило з шипінням ноги юнака.

- На коліна! – Із злістю закричав Габрієль.

Суддя виставив перед собою руку і зжав долоню в кулак. На цей рух відреагувало коріння й примусило вампіра схилитись на коління.

- Ти заплатиш носферату. Рутос Морту! – Чорне світло спалахнуло під нігтями правиці.

Коріння миттю покрились шипами роздерши плоть. Багряна кров бризнула з ран… Вампір стримався й не закричав. Груди почали наповнюватися рілиною, а час ніби спинився. Гострий біль бив у виски повертаючись відлунням до ран. Сили покидали його тіло. Не в змозі більше триматися він почав непритомніти. Хлопець покосився й впав набік. Його зір був спрямований на Анабель.

«Сестро…» - ледве ворушачи губами прохрипів Мердок. Пітьма окутала його свідомість.

- Арденс еторос!

Коріння блискавично вкрилось білим вогнем, не обпалюючи вампіра. Магія розпалась.