Слава ЗСУ!

- Досить Габрієле – Промови Томас, зробивши крок уперед із живого кругу. Руки палахкотіли ферійським полум’ям. - Зараз не його судять. Якщо ти вб’єш, ти розв’яжеш війну і зруйнуєш мир, до якого ми йшли тисячу років!

- Та як ти смієш мені наказувати, прихвостень некромантів! – Просичав Габрієль. - Тебе на світі ще не було, як я вже вів у бій армію Ардонської імперії. Тому не тобі мене судити!

- Я маю повні права тобі наказувати. – Томас подарував йому хижий оскал. - З цього моменту - виступаю її захисником.

Чаклун свиснув й тієїж миті із рота випурхнув крихітний соловей. Пташка обігнувши у повітрі коло, стрімколов розбилась об груди підсудної, залишивши по собі тавро у формі пір’їни.

- Це не тобі вирішувати! Я викликаю стража, і тоді побачимо на чиїй стороні закон! – Плювався отрутою Габрієль.

Суддя відійшов від Анабель на декілька кроків. Його очі спалахнули червоним сяйвом, ніби жар від вогню. Обличчя вкрилося знаками бога Арадона. Символи нагадували змій, які ворушилися на сонці. Вуста зарухались в закляття, а руки піднялись до неба: «Екскубаріум фар харотос вобіс! З’явися тут, в цей час пороку!»

Після цих слів з неба з гуркотом впала статуя. Від удару земля затремтіла, ніби листя чорної верби від співів північних вітрів, які є частими гостями в краях Архона. Це був страж. Статуя здіймалась вгору на два сажні й була зроблена з місячного каменю, який відсвічувався перламутром в очах присутніх. Фігура являла постать жінки закутаної в чорних плащ . Обличчя стража ховалось в тіні каптура. Пасма волосся, мов нестримна річка виливались з під нього й текли їй до ніг. Руки й ноги були приковані ланцюги до грубої книжки, яку тримала витягнутою перед собою. Томас запримітив, як її шию окутує змія, знак Арадона. Багато забуто древніх легенд ери Світанку. Але, ще пам’ятають сиві голови волхвів про ті часи. Ілан, дочка ельфійського короля, Фаріеля Кровавого, уклала першу заповідь Архона., в якій йшлося про давніх богів, і їхню відповідальність перед дітьми цієї землі. Та вона не знала, як прогніває цим древніх. Занадто великі права вона взяла на свої тендітні плечі. І цим прирекла себе на смутне майбутнє затьмарене гнівом богів. Лють виплеснулась на неї мов хвиля бездонного океану гнана вітром. З тих часів вона мусила складати правила для дітей Архона, яких хотіла так оберегти від свавілля і жорстокості древніх. А щоб її тіло не змогло стліти, коли смерть прийде за нею, боги створили статую і заточили душу в камінь.

Габрієль підійшов до Стража, його рука доторкнулась її щоки. Знаки на обличчі суді ожили й чорнильними зміями переповзли на шию, а потім через руку на статую. Символи миттю вкарбувались в камінь, покривши все тіло Стража безкровними судинами… З кожним наступним трансформацією, вони спалахували зеленим світло, немов далекі вогники. Почувся утробний стогін ніби із могили. Страж прокинувся… постать ожила.

- Хто мене викликав? – Голос наповнювався муками.

- Я, Габрієль, судовий чаклун п’ятого рангу. Прикликав тебе на суд, заради справедливості. Прошу тебе використати заповіді Архона для осудження цієї тварини. – Губи на вустах судді перетворились в білий шрам.

- Моя душа палає! Врятуй мене від мук. І випий ти за мене, моя прокляття із чаші мороку. – Голос тремтів мов лист піднесений вітром. - Моя біль відкриє браму в нову заповідь Архона. Лиш три дні даю тобі, щоб врятувати життя від смерті. І ніхто не в праві змінити ці слова.