Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Забутий бог

Раптом, статуя почала розсипатись в прах, який розвіявся за вітром, линучи між деревами в нічну темряву.

- Стривай, що це значить? – Загорлав Габрієль. – де суд? Де воля богів? Не смій так йти, нічого не сказавши. – Суддя не припиняв кричати.

Він отримав свою відповідь. Вітер доніс шепіт зникаючого силуету: «три дні, ось твоя справедливість»

Габріель залишився незадоволеним рішенням Стража, але не міг порушити її слів.

- Даю тобі три дні на пошуки доказів її невинності. По закінченню терміну її стратять у вежі Відчаю. А поки що, заберіть її в темницю Днора. - Кинув слова немов під ноги.

Після завершення суду всі звільнились від обов’язків. Нічних гостів більше тут ніхто не тримав. Безтямного Мердока брати по крові винесли на ношах. Останніми галявину покинули Томас і Дункан. Йшли мовчки. Кожен перебирав у своїй голові події які трапились. Ніхто не думав, що доля піднесе такий сюрприз. Чаклуни все сильніше занурювалися в гущу нічного парку. Дункан не хотів першим починати розмову, розуміючи, що не зможе його відговорити. Він підняв голову до нічного неба, яке було всіяне зорями.

- Як дивно, – сумно всміхнувся Дункан. Томас зупинився. Не обертаючись до друга, спитав.

- Що дивно?

- Чому зорі, які є розжареними кулями можуть дати людям тільки холод й німе світло.

- Вони в мільйонах світлових років від нас.

- Ніколи не був сильний в астрономії. – Вимовив Дункан, продовжуючи вдивлятись в безмежні простори неба.

- В мене є шанси переконати тебе, Томасе?

- Я не зміню свого вибору. Навіть ти не зможеш мене переконати.

- Цього я й боявся…Назад шляху не буде. Зупинись поки не пізно.

- Колись я вже зупинився і втратив її – Ару. Більше я такого не зроблю.

Дункан перевів погляд на Томаса.

- Анабель дуже схожа на неї… Чи не так? Ось чому ти хочеш їй допомогти?! Але знай, цим ти Ару не повернеш.

- Я знаю! – Томас знервовано закричав. Ехо прокотилось через весь парк, вдаряючись об кремезні дерева. Злякані птахи здійнялись в небо на якому народжувався ще один світанок. По чаклунському обличчю стікали сльози. Його дихання збилось, він почав задихатись. Томас покосився і впав на коліна.

- Я знаю, що цим її не повернути, але я так хоч трохи спокутую свою винну перед нею. Моє серце вже сто років горить в полом’ї мук. Коли побачив Анабель, зрозумів, що вона моє прощення перед Арою. Тому я не дам їй згнити в землі.

- Ти егоїст, Томасе! Ти думаєш про свою спокуту, а не про Анабель. Ти погубиш себе і її. Ара цього не хотіла. Ще раз прошу тебе, зупинись, не тримайся за могилу минулого.

Дункан подав йому руку, щоб той звівся, але Томас проігнорував його допомогу. Він оперся на коліна і так зміг звестись на ноги

- Ти не зміниш мого рішення.

- Ну що ж, мабуть самі боги хочуть щоб так сталось. Я не можу тягатись з богами. – Дункан усміхнувся. Але знай - на мою поміч не розраховуй. Бувай друже.

Дункан свиснув і в цю ж хвилину із туману, який окутав вже дорогу виринув чорний кінь. Він легким рухом заплигнув на коня і пірнув з ним в пітьму яка вже майже зникла.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!