Слава ЗСУ!

- Бувай друже. – Тихо промовив Томас.

Перше проміння пробилось крізь густі крони дерев. Багряне світло запалило весняне листя, що літали в повітрі, мов маленькі феї. Парк знову набрався кольорів життя і пульсував надією на мир. Але чи на довго…

Розділ II

Пацієнт номер сім – Ілан Патриція

Батько: Фаріель Патрицій «Кровавий»

Мати: Баянґана Патриція

Родичі: сестра Міран Патриція, брат Леонан Патрицій

Дата направлення: день третій, місяць Воломонд, 2500 рік від народження Архона

Діагноз: Akustische halluzination

Симптоми: Короткотривалі слухові галюцинації з переростанням в епілептичний припадок. Багаторазові випадки повного припинення ефективної діяльності серця з відсутністю біоелектричної активності та шлуночкова пароксизмальна тахікардія з відсутністю пульсу на крупних судинах. Сестрою також було виявлено ходіння пацієнтки у сні.

Метод лікування: Електромагічна стимуляція мозку з використанням скаргової мазі. Передбачається подальше застосування Кімнати Сну.

Із записів лікаря Маргула Тодеша

Психіатричне відділення лікарні Квантум Матеріай

Вона йшла тихо.Пути на руках врізались кривавивми ранами в бліду шкіру. Мотузку тримав вершник на вороному коні. Позаду їхав ще однин на білому. Шлях пролягав через темну ущелину Тенебріс, щоб сонце не спалило бранку. Вершники тримали смолоскипи. Їхнє світло прорізало темряву ніби сталеве лезо ріже теплу плоть.

- Скоріше перебирай ногами, паскудо! Нам ще йти два дня. – Крикнув вершник, котрий вів Анабель.

Він рвучко потягнув на себе мотузку й жінка впала. Її спина оголилась. На ній палахкотіло закляття фенікса. Птах від удару вампірки об землю забив крилами. Пекучий біль спричинений закляттям робило її покірною, палило всі емоції й думки про втечу. Очі нагадували зіниці мерця. Дитина ночі піднялась так само мовчки як і йшла.

- Карде закрий ротяку! Ми йдемо дорогою хвостатих. Ти хочеш, щоб вони тебе випотрошили як свиню?

Ці слова належали Дарену. Він був ще тим головорізом, якому ані жалість, ні каяття не були відомі. Однак, він мав військову честь і рахувався із сильним ворогом. Руки мали силу п’ятьох. Колись він був особистим охоронцем ельфіського короля, Фаріеля Кровавого. Але багато часу втекло відтоді через руки Хоура.

- Байками про них будеш лякати дітей повії, яку я трахав в таверні. – Зареготав Кард. Від сміху, затрусився великий живіт, що маже лягав на спину коня. – Я повірю в їхнє існування, коли побачу як вони їдять моє серця в тебе на очах. – Знову роздався регіт.

- Якщо ти не захлопнися, обіцяю, твоє бажання здійсниться. Тут і без них водиться багато погані, порівняно з якими твій нічний жах схожий на колискову.

- Та гаразд, гаразд, мовчу. – Відповів Кард…

Він замовк. Чи страх переборов його чи щось інше, але це змусило замовкнути.

Йшли довго. Темрява не давала орієнтуватись в просторі. Навіть світло смолоскипів не допомагало. Підіймались вгору чи спускались далі в глиб, вони не знали. Ущелина звужувалася й просуватись ставало ще важче. Коні не хотіла далі йти, тому вершники пройшлося спішитись й тягти їх за вуздечку. Так вони проходили десь годину, ступаючи крок за кроком. Дорога дедалі сильніше витягувала із них сили. Один смолоскип згас, інший побляк.