Слава ЗСУ!

- Закляття майже розвіялось, твої сили повертаються. Але не раджу їх застосовувати в дію. Це кінчиться для тебе тільки смертю. Тому будь гарною дівчинкою.

На вустах Анабель з’явилась непомітна посмішка.

- Де ми? – Тихо промовила вона.

- У стінах Тенебріса. – Промовив Дарен, дивлячись вперед. Він напружував зір, щоб не загубити цятку світла, яка довго служила їм орієнтиром. Але вона зникла. Настала ніч за Тенебрісом.

- Я можу й сама йти, опусти на землю.

- Ти слабка, і будеш тільки нас сповільнювати, тому мовчи, а ліпше спи.

Анабель відкрила вуста, щоб щось сказати, але промовчала. Дівчина закрила очі і сон прийняв її в свої обійми...

Вона прокинулася відчувши тепло. Вампірша лежала біля вогнища і була вкрита шкурою ведмедя. Закляття повністю втратило свою міць. Біль з тіла пропав і сили повернулись до неї. Поруч спиною до неї сидів Дарен і докладав в багаття хмиз. Мерехтливе світло від вогнища грало на його могутній постаті, закручуючись в химерний танок. Воїн механічно покручував вертить на якому запікалась риба. Позаду на шкурах хропів Кард.

- Скоро вирушаємо. - Промовив він до неї. Анабель оперлася на лікті і дивилась на вогонь. Вона помітила що дув бриз.

- Ми що біля якоїсь водойми?

- Так, ми на березі озера Фарітос, чекаємо переправи на інший бере….

У вуха закрадався спокійний хлюпіт глибоких вод озера. Поверхня розтікалась розплавлено смолою. В далині здійнялися в повітря бризки води, а потім сильний удар об поверхню. Світло місяця, що смужкою виривалось з розколу по той бік водойми забарвило сріблом кола на воді.

- Неріст печерного коропа. – Пояснив Дарен. – І повір, тобі ліпше не бачити чим вони харчуються, апетит пропаде. – Кутики губ скривились у подобі усмішки.

А наступної митті відбулося щось дивне й зовсім несумісне з цим світом.

Раптом в повітрі відкрився портал. Вхід з іншого боку світився зеленим кольором. З нього почулися чиїсь голоси, які з кожною секундою наближались. Через мить звідти з’явилися двоє хлопців, які впали на землю піднявши хмару пилу. Дарен був ошелешений. Він не очікував такого повороту подій. На обличчі Анабель викарбувався подив і цікавість в очікуванні подальших подій.

Нарешті пил зник. Дарен вскочив на ноги і побіг в сторону хлопців, тримаючи меч вістрям до низу.

- Що за чортівня? – Почувся голос Карда.

- Ехелан. – Сплюнув Дарен й кинув грубу мотузку в товариша, який не встиг зловивти й вона впала йому на голову.

- Досить протирати шкіри жирним задом. Зв’яжи їх і тягни до вогнища.

Скоро один із хлопців опритомнів.

«Брате здається ми влипли» - промовив Авель піднявши голову. Перед його носом був меч Дарена. Хлопець відповіді не почув.

- Дай мені причину тебе не вбивати. – Сказав Дарен

- Стривай, не вбивай мене . Я не знаю чому ми тут з’явилися. – В голосі хлопця відчувався страх. - Я тільки пам’ятаю як ми з братом впали із скелі і все. Думав нам кінець, але прийшов до тями вже тут. Я кажу правду, мені нічого більше тобі сказати.