Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

Я йшов якось дуже легко й нечутно, наче плив у повiтрi. Так ходять тiльки увi снi або, може, ще в космосi, у невагомостi. Я спершу боявся наштовхнутися на когось, але нi на кого не наштовхувався. Легко обминав усiх, прослизаючи навiть там, де, здавалося б, не мiг прослизнути.

I раптом я збагнув — Чак говорив правду, менi справдi нiчого боятися, зi мною нiчого не може трапитись. Я — безтiлесний. Я обережно смикнувся вгору i злетiв у повiтря. I полетiв над натовпом. Це було таке надзвичайне, таке радiсне почуття, що я засмiявся.

Я спокiйно летiв над Чаком, не боячись загубити його в натовпi.

— Рубцi з кашею! Рубцi з кашею! Фляки по-польському! Фляки по-польському! Смакота-смакота, не жалiйте живота! — вигукували товстопикi, розчервонiлi перекупки вiд прилавкiв, над якими клубочилася пара i звiдки линув гострий запах вареними, часнику i цибулi. Це був так званий "обжерний ряд", «обжерка», про яку я колись читав. Рiзномасний бiдний люд у засмальцьованiй одежi сидiв тут на лавках або й просто стояв бiля прилавкiв i жував отi фляки й рубцi. Замурзане циганча простягло до прилавка худеньку руку:

— Тiтонько! Дай шматочок!

— Киш звiдси! Не псуй людям апетит! — сердито махнула на нього перекупка.

Та якийсь кругловидий дядечко, що жував бiля прилавка, обернувся i мовчки простягнув циганчатi свою тарiлку. Циганча схопило шматок i жадiбно почало їсти.

За «обжеркою» починалася «розкладка». На розстелених на землi газетах, ряднах, клейонках розкладенi були найрiзноманiтнiшi, найнесподiванiшi речi: одяг, посуд, iнструменти, книжки, подерте взуття, трiснутi грамофоннi пластинки, розбитi театральнi бiноклi, поламанi гасовi лампи, свiчки, годинники без стрiлок, кавалерiйськi шпори, гральнi карти, недописанi олiвцi, опудала ховрашкiв та безлiч всякого iншого непотребу.

Чак довго ходив по «розкладцi», нерiшуче товкся то бiля одного продавця, то бiля другого. Нарештi одважився i, спинившись бiля найнепримiтнiшого з вигляду дiдуся, який куняв на розкладному стiльчику, тихо сказав:

— Пане!

Дiдусь одразу стрепенувся, звiв голову i запобiгливо усмiхнувся:

— Слухаю! Що? Що для вас? Будь ласка! — i широким жестом показав па свiй немудрящий товар,

— Та нi… — Чак почервонiв, розкрив ранець i дiстав iграшкового клоуна в атласному чорно-бiлому шахматному костюмi, червоному ковпаку, усмiхненого й справдi дуже симпатичного.

— От! Чи не купите ви в мене…

— А-а… — одразу пригас дiдусь. — Нi! Нi, хлопче, нi! Моя фiрма не купує. Тiльки продає. Тiльки. Проходь, не заступай менi товару.

Чак ще бiльше почервонiв i одiйшов.

Якийсь час вiн ходив мовчки, потiм знову зважився i… знову одiйшов нi з чим.

I раптом…

— Одначе! Що ви робите, юначе? — почувся веселий дзвiнкий голос (бiля Чака стояв той самий кругловидий дядечко, який щойно вiддав свою тарiлку циганчатi). — Це ж клоун П'єр, улюбленець публiки, а ви мiняєте його на бублики. Щоб потiм ви не шкодували, його не треба продавати. Ходiмте, мiй друже! Я прошу! Ходiмте, ходiмте, мiй друже!

Обнявши Чака за плечi, дивний дядечко повiв його вiд "розкладки".

Я, звичайно, гайнув за ними, намагаючись триматися якомога ближче, щоб чути, про що ж вони розмовлятимуть.

Дядечко був уже лiтнiй ("августовський", як каже на таких мiй дiд Грицько, — ще трохи — й пожовкне, посиплеться листячко, вже й лисина чимала, й вуха мохом позаростали, i зморшки поорали шию).

Вiн iшов, помiтно припадаючи на лiву ногу.

Одяг на ньому був благенький, але, видно, колись пристойний, панський.

— Так от, — сказав дядечко, коли вони вийшли з базару. — По-перше, взагалi продавати будь-що гiмназистовi на базарi небезпечно. На вас уже пiдозрiло позирав один «фараон», якого я знаю в обличчя. I якби вiн передав вас класному наглядачевi, могли б бути серйознi неприємностi. А по-друге, менi не хотiлося б, щоб ви продавали цього клоуна. Адже вам i самому не хочеться розлучатися? Правда ж?

Чак мовчки хитнув головою.

— Так що ж трапилося? Що змусило вас? Може, я стану вам у пригодi? Не соромтесь. Не тiльки вiд себе кажу, а й вiд лялькового колеги мого, якого ви тримаєте в руках. Дозвольте представитися — колишнiй улюбленець публiки, клоун П'єр, змушений, на жаль, пiсля нещасливого випадку залишити арену i перетворитися на особу без певних занять — Петра Петровича Стороженка. Маю честь, — дядечко зупинився, стукнув пiдборами i рiзко нахилив голову.

— Чак Всеволод. Гiмназист третього класу, — пролепетав у

вiдповiдь Чак.

— Дуже приємно. А раз ми вже знайомi, то давайте без церемонiй. Що у вас там сталося? Викладайте. I Чак виклав йому всю свою iсторiю.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!