Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

— Ой, глядiть, щоб самi ви в Кирилiвку не втрапили! Ми обернулися.

З-за хати, розчервонiла, з цiпком у руках, вигулькнула та сама молодиця, яка привела Чака сюди.

— Ах ви безсовiснi! — накинулася вона на нас. — Глузуєте з дiда! Насмiхаєтеся! Я все-все чула! Ах ви! От я вас! Вона махнула цiпком.

Я не встиг ухилитися, i цiпок луснув мене по головi. Бомм!… В очах у мене потемнiло.

РОЗДIЛ XI

Їдемо в музей. — "А ти мiг би вчинити подвиг?… По-моєму, мiг би". — Сiчневе збройне повстання арсенальцiв. — Останнi слова старого Хихинi. — "Завтра о четвертiй!"

Я стояв поряд iз старим Чаком у скверику на площi Богдана Хмельницького. Голова в мене трохи болiла вiд удару цiпком, але гулi не було. — Ти на молодицю не ображайся, — усмiхнувся Чак. — Вона ж думала, що ми кепкуємо з Хихинi, захищала його вiд хлоп'ячих глузувань.

— Та я не ображаюсь. Я все розумiю, — усмiхнувсь я, чухаючи забите мiсце. — А той Хихиня симпатичний. Сподобався менi.

-. I менi теж. Гарний дiд.

— А що це вiн про свого предка говорив?

— Ти ж чув: "Поганяйте у тисяча шiстсот сорок восьмий, дiзнаєтеся секрет весел-зiлля".

— Це вiн серйозно?

— Хто його зна.

— То, може… Га? — з надiєю глянув я на старого Чака.

Менi так сподобалися цi подорожi в минуле. I так невтримно хотiлося дiзнатися секрет смiх-трави, весел-зiлля, яка робить людей веселими й безжурними, добрими й дотепними на все життя. А отже, щасливими. Може ж, справдi iснує цей секрет i росте десь у лiсi чи в полi смiх-трава, тiльки люди не знають про неї.

Ех! Як би воно менi зараз згодилося, оте весел-зiлля!

Начувайся тодi, клятий Дмитрухо! Байдужi менi були б твої глузування, кпини твої, дзижчання твоє огидне!

I ваше хихикання пiдле, Монькiн, Галушкинський, Спасокукоцький та Кукуєвицький!

Ех! Я б тодi…

Чак якось загадково усмiхнувся й сказав:

— Ну, гаразд… Бувай здоров, Стьопо! Менi вже час.

— До побачення. А коли ми побачимося? — несмiливо спитав я, порушуючи нашу домовленiсть.

— Не знаю, не знаю… — непевно вiдповiв Чак. — Якщо треба буде, я тебе розшукаю.

I знову, тiльки-но вiн вiдiйшов вiд мене, як я вiдразу втратив його з очей.

На вiдмiну вiд нашої школи, де всi уроки в нас були в одному класi, тут, у Києвi, запровадили так звану кабiнетну систему. Це значить, що один урок в одному класi, другий — уже в iншому, третiй — ще в iншому i так далi. Тiльки продзвенiв дзвоник, збирай похапки речi i гайда, щоб не запiзнитися. Бо й поснiдати треба, i збiгати, може, кудись абощо. Воно, звiсно, цiкаво (у кожному кабiнетi своя обстановка, свої наочнi прилади, своя апаратура), але так же весь час пильнувати треба, щоб не розгубити свiй реманент.

Раз у раз чути:

— А де моя зоологiя?

— Ой, я кеди загубив!

— Люди! Зошита мого нiхто не бачив?

Найулюбленiшi мої уроки — це фiзкультура i праця. Крiм того, що вони просто менi подобаються, люблю я їх ще й тому, що на них я нiколи не пасу заднiх. Навiть навпаки. I фiзкультурник Микола Яремович, i викладач працi Олександр Iванович часто кажуть:

— От берiть приклад з Наливайка! Молодець, Стьопо!

Iгоря Дмитруху аж пересмикує всього вiд цих слiв. Але зробити вiн нiчого не може. Незважаючи на те, що його брат вiдомий спортсмен, по закордонах роз'їжджає, я i бiгаю, i стрибаю краще за Iгоря. А про уроки працi й говорити нiчого.

Уроки працi у нас з дiвчатками окремi. Дiвчатка собi в класi з Iриною Володимирiвною фартушки та «нiчнушки» (нiчнi сорочки) шиють, а ми у майстернi з Олександром Iвановичем слюсарюємо. I Дмитруха, прямо скажемо, у цьому дiлi пасе заднiх. Видно, дома вiн нiколи молотка в руках не тримав. I Валера Галушкинський не дуже великий мастак, i Спасокукоцький та Кукуєвицький, та й Льоня Монькiн (хоч цей трохи кращий). А мене тато змалечку привчав. I в майстернi я почуваю себе як риба у водi. I оте Iгорове «Муха» в майстернi звучить якось не дуже чутно i навiть необразливо.

Коли Сурен уперше прийшов на урок працi, я вже так старався, так старався, як нiколи. Але бажаного ефекту не вийшло. Сурен чи то вiд невмiння, чи то ненароком ударив себе молотком по пальцю, аж пiд нiгтем почорнiло, страшенно знiяковiв i вже реагувати на мої трудовi подвиги не мiг.

Iгор Дмитруха негайно скористався з цього:

— А Муха, диви, старається! Ич! Аж капка пiд носом. От не люблю таких вискочок. Пилип з конопель!

Спасокукоцький i Кукуєвицький захихикали.

Не вийшло в мене бажаного ефекту. Не вийшло. Знову Iгорове було зверху.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!