Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

У мене вже знайомо бемкнуло в головi i попливло все перед очима.

I от…

РОЗДIЛ XV

У кляшторi. — Шайтан-ага. — Хмельницький вступає в Київ. — Слава!… Слава!… - Пiдступний удар. — "…Скоморох Терешко Губа… один iз сiмдесяти, яких…"

Стояли ми на тому ж мiсцi, проти Софiї. Тiльки не було нi пам'ятника Богдановi Хмельницькому, нi Присутствених, нi взагалi будинкiв навколо. I дзвiницi Софiївської не було, i сам собор виглядав по-iншому, банi були круглi (вiзантiйськi, як сказав Чак). I площа не забрукована, просто собi заснiжений пустир, по якому холодний грудневий вiтер ганяв поземок.

— Нам туди, на Подiл, — кивнув Єлисей Петрович праворуч, у бiк Михайлiвського монастиря, пiдскочив i злетiв у повiтря. Ми з Чаком теж пiдскочили й злетiли.

Я летiв i дивувався — невже це Київ? Окремими острiвцями стояли церкви й монастирi. Вулиць якось не було видно, оточенi садками одноповерховi будиночки були розкиданi на значнiй вiдстанi один вiд одного.

На березi Почайни розпросторився великий базар — знаменитий, найстарiший у Києвi Житнiй торг. Десятки, а може, й сотнi саней, вантажених рiзним товаром, у безладдi скупчилися на ньому. Надихана громадою людей i коней бiла хмара клубочилась над базаром.

— Києво-Могилянський колегiум, — сказав Чак, показуючи на одноповерхову кам'яницю з церквою, що притулилася просто до базару.

Я кивнув.

З надбудованим другим поверхом вона стоїть i зараз на Червонiй площi. Меморiальнi дошки сповiщають про те, що тут вчилися й працювали Михайло Ломоносов i Григорiй Сковорода.

Ми пролетiли повз колегiум, проминули Житнiй торг i наблизилися до похмурого з вигляду монастиря, обгородженого високим кам'яним муром.

— Оце! — сказав Єлисей Петрович, опускаючися па землю. — Далi ви вже самi. Отамо, у глибинi двору, в маленькiй темнiй келiї. Бачите, оно вузеньке незасклене вiконце… Ну, бувайте! Я назад у зоопарк.

I Єлисей Петрович зник.

Ми з Чаком знялися в повiтря, подолали мур i полинули безлюдним заснiженим монастирським двором.

Ще, не долiтаючи до вiконця, ми почули з келiї веселу пiсню:

Гой-да! Гой-да! Тру-лю-лю! Я журитись не люблю. Гой-да! Гой-да! Ги-ги-ги Хай сумують вороги.

Вiконце в товстiй, майже двометровiй цеглянiй стiнi було вузьке, як бiйниця. Воно одразу нагадало менi вiконця в камерах-одиночках Косого капонiру, найстрашнiшої київської в'язницi, де колись сидiв пiдпоручик Борис Петрович Жаданiвський — керiвник повстання київських саперiв у 1905 роцi. Тепер там музей. Я три днi не мiг отямитися пiсля вiдвiдання того музею.

I тепер, коли я разом з Чаком прослизав крiзь вузьке вiконце до келiї, мене всього аж пересмикувало на згадку про Косий капонiр.

У келiї не було нiчого, крiм пiдстилки з гнилого сiна на кам'янiй долiвцi. На тiй пiдстилцi, обхопивши руками колiна, сидiв Тимоха Смiян i спiвав. На ньому була подерта свитка, босi ноги аж посинiли вiд холоду. Але в очах стрибали бiсики веселостi й непокори.

Iржаво заскрипiв i металево клацнув замок па кованих залiзом важких дубових дверях. Вони з скреготом вiдчинилися, i увiйшли двоє. Одного я одразу впiзнав — то був брат Iгнацiй Гусаковський. Другий — закутаний з голови до нiг у якесь шмаття, так що й обличчя не можна було розгледiти.

— Не хотiв з нами по-доброму, — сказав брат Iгнацiй. — Доведеться по-злому. Цей-то тебе примусить.- I, обернувшись до таємничої постатi, промовив: — Давайте, Шайтан-ага! Тiльки ж пам'ятайте про умову. I швидше. Всi нашi вже втекли. Тiльки ми з братом Бонiфацiем затрималися. Швидше!

Той не вiдповiв. Нахилився до Тимохи.

Одгорнулася шматина, i хижо блиснули маленькi розкосi очицi на жовтому вилицюватому обличчi.

— Слухай, ти, собако! Я посланець великого хана кримського Iслам-Гiрея. Хан прочув про весел-зiлля, смiх-траву i хоче мати її в себе. Воля хана — закон. I я зараз витягну з тебе всi жили, але ти скажеш менi…

— Нi! — вiдрубав Тимоха i засмiявся. — Дурний ти, i твiй хан дурний. Треба вже зовсiм нiчого в казанку не мати, щоб оце запорожця лякати. Не бачити вам повiк нiякої смiх-трави! Ич, ляхи клятi, бусурмани проклятi! З усiх бокiв до нашого весел-зiлля руки попростягали. А осьосьо! — I вiн скрутив величезну дулю.

Щайтан-ага щось дико скрикнув i вихопив кривий нiж.

Та раптом дверi розчинились i вбiг захеканий брат Бонiфацiй. Одвиелi щоки його трусилися.

— Богдан Хмельницький з вiйськом вступає в Київ!

— Пся крев! — лайнувся брат Iгнацiй. — Тiкаймо швидше! Кiнчайте, Шайтан-ага!

Ми з Чаком перезирнулися.

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!