Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

— Значить, так! Увага! — пiдняв руку догори Сурен. — Триматися разом. Не розбiгатись. Я вiдповiдаю за вас головою. Туди, де крани, й близько не пiдходити. Технiка безпеки. Нам… — вiн знову зазирнув у папiрець, — осюди, в п'ятий пiд'їзд. Дев'ятий поверх. Спотикаючись, ми рушили до п'ятого пiд'їзду.

Так сталося, що по дорозi нам нiхто з будiвельникiв не трапився i нiкому нiчого не довелося пояснювати. Без пригод зайшли ми у пiд'їзд. Сходи були бруднi, заляпанi, але вже з поручнями. Згори чулася пiсня.

— I що я їм говоритиму? — Сурен скривився, наче в нього заболiв зуб. От! Вiн таки переживав.

— Хлопчики! Ну, придумайте щось! Треба його якось виручити. Придумайте! Ну! — Туся обвела нас благальним поглядом. — Думайте! Ну! Думайте! Швидко!

Вона казала «думайте», а в мене в головi весь час крутилося зовсiм iнше: "Ех! Злетiв би у неї зараз з ноги черевик i полетiв би униз, а я б кинувся i, ризикуючи життям, на льоту… Або спiткнулася б вона сама, а я кинувся б i… Ну, чому, чому Iгор мiг, а я… Ех!»

Але черевик з ноги у неї не злетiв, i сама вона не спотикалася. Не пхати ж її спецiально… — Треба їм якось перебити, розумiєте, — сказав Iгор Дмитруха. — Що перебити? — спитав Монькiн. — Ну… щоб вони не дуже його розпитували. — Правильно! — вигукнула Туся. — Правильно! — пiдхопив я. Спасокукоцький i Кукуєвицький вiдмовчувалися.

Ми пiднiмалися усе вище й вище, i пiсня лунала все голоснiше. Голоси були дзвiнкi, жiночi. Я вже й слова розбирав. Я добре знав цю пiсню. У нас її любили спiвати. "Ой, дiвчино, шумить гай". Вiдома українська жартiвлива народна пiсня. Дуже пiдходяща для будiвельникiв. У нiй якраз зачiпається, як говорив дiд Грицько, квартирне питання. Пам'ятаєте: Не пiду я за тебе: Нема хати у тебе, у тебе. А вiн їй: Пiдем, серце, в чужую, Поки свою збудую, збудую. А вона йому категорично: Постав хату з лободи, А в чужую не веди, не веди.

Коли ми пiднялися на дев'ятий поверх, саме оцi слова й спiвалися.

"Нiчого собi хату з лободи ставлять", — подумав я, позираючи крiзь вiкно дев'ятого поверху вниз, де пiдйомний кран поволi пiднiмав од землi величезну бетонну панель з двома вiкнами. Дверей у квартирi, звiдки лунала пiсня, ще не було, самi лутки.

Ми зайшли слiдом за Суреном у коридор, а потiм у велику кiмнату.

Кiлька молодих жiнок у спецiвках, спiваючи, штукатурили стiни. Дуже ловко накидаючи кельмою на стiну розчин, вони рiвняли його довгастими дошками так ритмiчно, плавно, у такт пiснi, що ми задивилися. Та от нас побачили, i пiсня враз увiрвалася.

— Ой! Суренчик! — радiсно скрикнула чорнява бистроока жiнка й кинулась до Сурена. — Прийшов-таки, любочка моя! А я вже боялася… Це твої однокласники? Здрастуйте, здрастуйте, дорогi! Жiнки одразу обступили нас, привiтно смiючись. — Ой, який симпатяга! — Герой! — Цибулька моя! Артистичок! — Рибочка!…

Звичайно, все це адресувалося Суреновi. До нас лише мелькома ввiчливо усмiхалися. Сурен почервонiв, нахмурився й закопилив губу. Ми безпорадно перезиралися. Ну, що, що ми могли тут зробити?

— Ну, досить, дiвчата, досить! — владно сказала гарна струнка молодиця з бровами, наче пташинi крила. — Зовсiм хлопця засмикали.

— То ти, бригадире, швидше клич свого Бондаренка! — гукнула до неї моторна веснянкувата дiвчина. — Бо їсти ж хочеться! — Вона скуйовдила Суреновi чуб. — Через тебе, Джигарханянчику, навiть обiдню перерву перенесли.

— Ну, давайте лаштуйтеся, а я… — бригадир вийшла на балкон, а жiнки заходилися розпаковувати свої сумки, що стояли, накритi брезентом, у коридорi. Ми вийшли на балкон слiдом за бригадиром.

— Доведеться трохи зачекати, — обернулася вона до нас. — Зараз їх турбувати не можна.

Пiдйомний кран уже пiднiс панель над будинком i тепер повiльно опускав її на стiну ще не зведеної секцiї. Там, куди опускалася панель, стояли двоє монтажникiв у брезентових робах i в касках. Один високий, дужий, другий нижчий, з електродом електрозварки в руцi.

Високий пiднятою догори рукою у лапатiй брезентовiй рукавицi подавав кранiвниковi сигнали: "Майна!", "Вiра!", "Лiво!", «Право!» I кран поволi-поволi опускав панель на стiну.

От високий монтажник схопив обома руками панель, хитнув щосили, направляючи, i панель щiльно стала на мiсце.

Нижчий монтажник одразу схилився, i, наче новорiчнi бенгальськi вогнi, посипалися з-за панелi iскри…

Щойно на тому мiсцi була пустота, порожнява, крiзь яку виднiлося синє небо з бiлою хмаркою i далекими пташками, що ширяли у висотi, i враз ця порожнява перестала iснувати, замiсть неї був шмат стiни з двома вiкнами. Буквально на моїх очах будинок вирiс на два вiкна.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!