Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Жінка, хоч і була сліпа, спробувала відірватися від нього, але поводир вилаявся і вхопив її за руку.

— Годі тобі, Мерсі! Я сказав, годі! Ти впадеш і заб'єшся, трясця твоїй матері!

— Ми не бажаємо вам зла, — гукнув стрілець Високою Мовою. Від її звуку очі в чоловіка загорілися вогнем — він не повірив власним вухам. Жінка знову повернулася до них сліпим обличчям.

— Це стрілець! — закричав чоловік. Від хвилювання його голос зірвався і затремтів. — Боже! Я знав, що так буде! Знав!

Тягнучи за собою жінку, він кинувся бігти до них через весь майдан. Сліпа безпорадно спотикалася, і Сюзанна з острахом очікувала на неминучий момент, коли та впаде. Але першим упав чоловік. Він важко приземлився на коліна, а вона розтягнулася поряд, боляче забившись об бруківку Великого Шляху.

5

Джейк відчув, що об ногу треться щось пухнасте, і подивився вниз. Біля самої кісточки припав до землі Юк, і вигляд у нього був ще стурбованіший, ніж завжди. Джейк опустив руку й обережно погладив тваринку по голові, прагнучи не тільки втішити, але й заспокоїтися самому. Шерсть у шалапута була шовковиста, навдивовижу м'якенька. Якусь мить хлопчикові здавалося, що він ось–ось втече, але шалапут тільки подивився на нього, лизнув руку, а потім знову зацікавився двома новими людьми. Чоловік намагався допомогти жінці підвестися на ноги, але йому це не надто добре вдавалося. Вочевидь збентежена, вона повертала головою з боку в бік і тільки заважала.

Чоловік, якого вона називала Сі, порізав собі долоні об бруківку, але не звертав уваги на кров. Він махнув на жінку рукою, зняв сомбреро і притис до грудей. Джейкові цей капелюх здавався не меншим, ніж кошик об'ємом у цілий бушель.

— Ласкаво просимо, стрільцю! — гукнув Сі. — Для нас ти бажаний гість! Я думав, твій край давно вже зник з лиця землі, от що я собі думав!

— Дякую за привітання, — сказав Роланд Високою Мовою. Підійшовши, він обережно взяв жінку за руки вище ліктів. Вона зіщулилася від страху, але потім розслабилася і дозволила себе підняти. — Надінь капелюха, старожиле. Сонце припікає.

Старий послухався, а потім просто стовбичив, не відводячи від Роланда погляду блискучих очей. А за мить чи дві Джейк зрозумів, від чого блищать його очі. Сі плакав.

— Стрілець! Я казав тобі, Мерсі! Я побачив залізяки, з яких стріляють, і сказав тобі!

— Не розбійники? — спитала сліпа, наче не ймучи віри. — Ти точно знаєш, що вони не розбійники, Сі?

Роланд повернувся лицем до Едді.

— Перевір запобіжник і дай їй Джейків пістолет.

Едді витяг «рюгер» з–за пояса, подивився, чи стоїть він на запобіжнику, а потім обережно опустив зброю сліпій у руки. Зойкнувши від здивування і мало не впустивши пістолет на землю, вона зачудовано провела по ньому пальцями. А потім повернула до старого порожні очниці, де колись були очі.

— Револьвер! — прошепотіла вона. — Святий капелюше!

— Револьвер, та не той, — зневажливо відгукнувся старий, забираючи пістолет у Мерсі й повертаючи Едді, — а от у стрільця справжнісінький, і у тої жінки теж. У неї коричнева шкіра, яку того народу Ґарлену, про який мені батько розповідав.

І тут пронизливо загавкав Юк. Джейк повернувся й побачив, що до них наближаються інші люди — п'ятеро чи шестеро, не більше. Всі вони, як Сі та Мерсі, були старі, а одна жінка, що накульгувала, спираючись на ціпок, наче відьма з казки, здавалася взагалі древньою. Роздивившись їх ближче, Джейк зрозумів, що двоє чоловіків — близнюки. Довге біле волосся спадало на плечі, обтягнуті домотканим сукном сорочок, які зшили з клаптів. Шкіра була біла, як тонка постільна білизна, а очі — рожеві. «Це альбіноси», — подумав Джейк.

Скидалося на те, що стара карга в них головна. Вона шкутильгала до Роланда й компанії, свердлячи їх пильним поглядом смарагдово–зелених очей. Беззубий рот запав глибоко всередину. Вітер з рівнин тріпав краї старої шалі, в яку вона куталася. Нарешті погляд старої зупинився на Роланді.

— Вітаю, стрільцю! Добра година привела тебе до нас! — Вона теж говорила Високою Мовою, і Джейк розумів усе до останнього слова, так само, як і Едді з Сюзанною, хоча в його світі ніхто так дивно не розмовляв. — Ласкаво просимо до Річкового Перехрестя!

Стрілець уже зняв свого капелюха раніше, тож тепер просто вклонився й двічі швидко постукав себе по горлу правою рукою, на якій бракувало пальців.

— Дякую–сей, Стара Матінко.

Зачувши це, жінка захихотіла, й Едді зрозумів, що Роланд убив двох зайців: вдало пожартував і зробив комплімент. І йому теж спало на думку те саме, про що раніше подумала Сюзанна: «Зараз він став таким, як раніше… і поводиться, як раніше. До деякої міри».

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар