Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Блейн! — крикнула Сюзанна. — Блейне, ти…

— СЛУХАЙТЕ УВАЖНО, ДРУЗІ, — прогуркотів Блейнів голос. — У ПІДЗЕМЕЛЛЯХ МІСТА ЗБЕРІГАЮТЬСЯ КОНТЕЙНЕРИ З БІОЛОГІЧНОЮ І ХІМІЧНОЮ ЗБРОЄЮ. Я ЗАПУСТИВ ПОСЛІДОВНІСТЬ КОМАНД, В РЕЗУЛЬТАТІ ВИКОНАННЯ ЯКОЇ СТАНЕТЬСЯ ВИБУХ І ВЕСЬ ГАЗ ВИЙДЕ НАЗОВНІ. ВИБУХ ВІДБУДЕТЬСЯ ЗА ДВАНАДЦЯТЬ ХВИЛИН.

На мить громоподібний голос стих, натомість почувся тоненький голосок Маленького Блейна, майже нечутний в брязкоті сирени:

— …Я боявся, що таке може статися… вам треба поспішати…

Едді пропустив слова Маленького Блейна повз вуха, бо той

все одно нічого корисного чи нового не повідомляв. Ясно, як Божий день, що їм треба поспішати, але зараз це не головне. Зараз усі думки Едді полонила інша, нагальніша проблема.

— Навіщо? — спитав він. — Навіщо, заради всього святого, ти це робиш?

— МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ЦЕ ОЧЕВИДНО. ЗАСТОСУВАТИ ЯДЕРНУ ЗБРОЮ Я НЕ МОЖУ, ТОМУ ЩО В ТАКОМУ ВИПАДКУ Я ЗНИЩУ Й САМОГО СЕБЕ. А ЯК Я ЗМОЖУ ВІДВЕЗТИ ВАС ТУДИ, КУДИ ВАМ ТРЕБА, ЯКЩО Я БУДУ ЗНИЩЕНИЙ?

— Але в цьому місті тисячі людей, — не вгавав Едді. — Ти їх уб'єш.

— ТАК, — спокійно підтвердив Блейн. — ПРОЩАВАЙ, АЛІГАТОРЕ. БУВАЙ, КРОКОДИЛЕ. НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ, ПИШИ.

— Чому? — закричала Сюзанна. — Чому, бодай тебе чорти забрали?

— БО ВОНИ НУДНІ. А ВИ ЧЕТВЕРО ДОСИТЬ ЦІКАВІ ДЛЯ МЕНЕ. ЗВІСНО, ЧИМ КРАЩІ БУДУТЬ ВАШІ ЗАГАДКИ, ТИМ ДОВШЕ Я ВВАЖАТИМУ ВАС ЦІКАВИМИ. ДО РЕЧІ, ПРО ЗАГАДКИ. МОЖЕ, КРАЩЕ ВІДГАДАЄТЕ МОЮ? У ВАС ЛИШИЛОСЯ ОДИНАДЦЯТЬ ХВИЛИН ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД. ПО ЗАВЕРШЕННІ ЦЬОГО ЧАСУ КОНТЕЙНЕРИ ВИБУХНУТЬ.

— Зупинися! — закричав Джейк, перекрикуючи оглушливу сирену. — Ти вб'єш не тільки це місто! Газ проникає всюди! Від нього помруть старі люди в Річковому Перехресті!

— ТВЕРДА ЦИЦЯ, СКАЗАЛА КИЦЯ. ТОБТО НЕ ПОЩАСТИЛО ЇМ, — байдуже мовив Блейн. — ХОЧА, ГАДАЮ, ТВОЇ СТАРІ ЩЕ КІЛЬКА РОКІВ ПРОСКРИПЛЯТЬ, ТОМУ ЩО ПОЧАЛИСЯ ОСІННІ БУРІ І ВІТРИ ВІДНЕСУТЬ ГАЗ В ІНШИЙ БІК А ОТ ВИ ЧЕТВЕРО ГЕТЬ У ІНШОМУ СТАНОВИЩІ. ХУТЧІШ БЕРІТЬСЯ ЗА ГОЛОВУ, АБО БУДЕ ВАМ «ПРОЩАВАЙ, АЛІГАТОРЕ. БУВАЙ, КРОКОДИЛЕ. НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ, ПИШИ». — Голос зробив паузу. — ЩЕ ОДНА, ДОДАТКОВА ПОРЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ: ПОМИРАТИ ВІД ГАЗУ НЕ БОЛЯЧЕ.

— Не треба газу! — благально сказав Джейк. — Ми загадаємо тобі багато загадок. Правда, Роланде? Ми тобі загадаємо всі загадки, які знаємо, тільки скасуй програму!

Блейн розреготався. Він реготав довго й смачно, наповнюючи пронизливим електронним сміхом широку порожнечу Колиски, де він змішувався з монотонним деренчанням сирени.

— Годі! — закричала Сюзанна. — Годі! Годі! Годі!

І Блейн послухався. За мить на середині ноти увірвалася й сирена. Настала оглушлива тиша, яку перебивав тільки шум дощу.

І з динаміка полинув голос, дуже м'який, задумливий і цілковито безжалісний.

— У ВАС ДЕСЯТЬ ХВИЛИН, — сказав Блейн. — ПОБАЧИМО, ЧИ Й СПРАВДІ ВИ ТАКІ ЦІКАВІ, ЧИ ПРОСТО ПРИКИДАЄТЕСЯ.

40

— Ендрю.

«Який Ендрю, незнайомцю? — подумав він. — Ендрю вже давно нема, його нема в живих, і мене швидко не буде».

— Ендрю! — наполягав голос.

Він долинав здаля, а не з того яблучного преса, на який перетворилася його голова.

Колись справді був собі хлопчик на ім'я Ендрю і батько брав того хлопчика з собою в парк на західному боці Лада, парк, де росло багато яблунь і стояла іржава халупа з бляхи, що мала пекельний вигляд, зате запах від неї йшов райський. Коли Ендрю спитав, що це таке, батько відповів, що тут роблять сидр. Потім, погладивши Ендрю по голові, сказав «Не треба боятися» і повів у двері, запнуті старою ковдрою.

Всередині було багато яблук — цілі кошики, наповнені яблуками, стояли вздовж стін. А ще там був приземкуватий кремезний чолов'яга, якого звали Дьюлап. М'язи ходили під його білою шкірою, наче там ворушилися хробаки. Його робота полягала в тому, щоб подавати яблука, кошик за кошиком, до роздовбаної брязкітливої машини, що стояла посеред кімнати. А з труби, що стирчала на дальньому кінці машини, витікав солодкий сидр. Там стояв ще один чоловік (імені цього хлопа він не запам'ятав) і наповнював сидром глечики. Позаду нього був третій — цей мусив давати наливальнику по довбешці, якщо той виливав на підлогу забагато сидру.

Батько дав Ендрю склянку сидру з пінкою. І хоча за всі роки свого життя в місті він знімав пробу з безлічі делікатесів, нічого смічнішого за той солодкий холодний напій він так і не покуштував. На смак він був як ковток жовтневого вітру. Втім, у пам'ять врізався не так смак сидру чи ворушіння м'язів Дьюлапа, коли той перекидав кошики, як безжальне перетворення великих червонобоких яблук на рідину. Дві дюжини роликів закочували їх під сталевий барабан із дірками, що невпинно крутився. Спочатку яблука розчавлювало, а потім вони лускали, віддаючи сік, і він стікав похилим жолобом, а насіння й м'якоть потрапляли на сито.

Попередня
-= 192 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар