Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Огооо! — видихнув коп. — Що це таке, малий?

Він простягнув руку, і Джейк трохи потягнув ключа до себе. Світлові зайчики танцювали свій гіпнотичний танець на обличчі поліцейського.

— Не треба його брати, — сказав Джейк. — Ви ж і так можете прочитати моє ім'я, не беручи до рук. Правда?

— Так, авжеж.

З обличчя зник зацікавлений вираз. Погляд поліцейського був спрямований тільки на ключ. Очі широко розплющені й непорушні, але не зовсім порожні. В його погляді Джейк побачив здивування і несподівану радість. «Це все я, — подумав Джейк, — куди б я не пішов, скрізь я несу радість і позитив. Постає питання: що тепер робити мені?»

Повз них, вихляючи стегнами, саме проходила молода жінка (судячи з вигляду, не якась там скромна бібліотекарка: зелені шовкові шортики, що туго обтягували стегна, геть прозора блузка, на ногах — зухвало–червоні туфлі на височенних тонких шпильках). Вона глянула спочатку на копа, потім на Джейка, щоб дізнатися, що такого цікавого побачив поліцейський. А роздивившись, застигла мов укопана. І навмання потягнулася рукою до горла. В неї на ходу врізався якийсь перехожий і вилаяв за те, що не дивиться, куди йде. Молода жінка, яка, мабуть, працювала зовсім не бібліотекаркою, взагалі не звернула на нього уваги. І Джейк побачив, що зупинилося ще четверо чи п'ятеро людей. Всі витріщалися на ключ. Натовп збирався, наче навколо якогось вправного наперстковика на розі вулиці.

«Конспіратор з тебе ніякий, — подумав Джейк. — Блін». Він подивився копові через плече, і погляд впав на вивіску на дальньому кінці вулиці. «Аптека Денбі. Ліки зі знижкою».

— Мене звуть Том Денбі, — повідомив він поліцейському. — Це написано ось тут, на моїй дисконтній картці для боулінгу… бачите?

— Бачу, бачу, — видихнув поліцейський. Джейк його більше не цікавив. Усю увагу поглинув ключ. Круглі відблиски сонячних променів стрибали й кружляли на обличчі.

— А жодного Тома Денбі ви не шукаєте, правда?

— Ні, — відповів коп. — Ніколи навіть не чув про такого.

Зараз довкола поліцейського вже зібралося з півдюжини людей, і всі вони мовчки дивилися на срібний ключ у Джейковій руці. У всіх був один і той самий зачудований вираз.

— То мені можна йти?

— Га? А, так! Звісно, йди, заради твого батька!

— Дякую, — відказав Джейк. Але як піти, не знав. Його оточив мовчазний натовп зомбі, і люду все прибувало. Вони просто підходили подивитися, в чому річ, але ті, хто побачив ключ, застигали на місці і втуплялися в нього.

Джейк звівся на ноги і повільно позадкував до широких сходів банку, тримаючи перед собою ключ, наче дресирувальник левів — стілець. Діставшись до забетонованого майданчика вгорі, він запхав ключа назад у кишеню штанів і дав драла.

Зупинився лише один раз — на дальньому краю майданчика. Звідти й озирнувся. Люди, що скупчилися зграйкою довкола того місця, де він стояв, помалу приходили до тями. Вони ошелешено перезиралася, а потім розходилися хто куди. Коп порожнім поглядом подивився ліворуч, праворуч, а потім у небо, наче намагався згадати, як він туди потрапив і що збирався робити. Джейк не захотів дивитися далі. Він побачив достатньо. Час уже знайти станцію метро і хутенько вшиватися до Брукліну, поки знову чогось не сталося.

13

За чверть друга він повільно піднявся сходами станції метро і став на розі Касл і Бруклін–авеню. Скрізь, куди не кинь оком, височіли пісчаникові вежі району Ко–Оп–Сіті. Джейк чекав, коли ж його опанує те відчуття впевненості і правильного напряму, відчуття, наче ти здатний пам'ятати наперед. Але воно не прийшло. Жодного відчуття. Він почувався просто дитиною, що стоїть на розі розжареної бруклінської вулиці. Біля ніг, наче втомлене хатнє звіря, лежала тінь.

Ось я й на місці… і що тепер ?

І Джейк зрозумів: він не має жодного уявлення, що робити далі.

14

Невеличкий Роландів загін добувся верхівки високого пологого схила і став, спрямувавши погляди на південний схід. Тривалий час ніхто не міг і слова вимовити. Сюзанна двічі розтуляла рота, але так і не спромоглася щось сказати. Вперше за все своє жіноче життя їй ніби заціпило.

Перед ними в золотистому світлі літнього полудня дрімала неозора рівнина, густо поросла смарагдово–зеленою високою травою. По ній були цятками розкидані купи високих тонких дерев із густими розложистими кронами. Подібні дерева Сюзанна колись бачила в документальному фільмі про мандри Австралією.

Шлях, яким вони ішли, спускався дальнім схилом пагорба й далі прямував на південний схід. Ясно–білою стрічкою він проліг крізь густу траву. На заході, за кілька миль звідти, мирно паслося стадо великих тварин, схожих на буйволів. На сході в пасовище врізався півострівець — ліс уперто не бажав здавати свої позиції. Ця темна вставка скидалася на руку з піднятим кулаком.

Попередня
-= 83 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар