Слава ЗСУ!

Оленці не сподобалось, що Артем приділяє більше уваги мені, а не їй. А він такий гарний з лиця, стан підтягнутий, виправка військова і форма личить йому. Можна закохатися з першого погляду. Та що я таке говорю? У мене є коханий Антон і я не маю права закохуватися в інших. Невже збуваються віщі слова циганки? А як бути з коханим Антоном... Подумала і знову поринула думками до Антона. Нарешті принесли морозиво, яблука і ситро. Ліда не втрималась, встала і сказала:

– Пора мати честь і совість, засиділись надовго, а тому встаємо і йдемо.

Ліді було нецікаво сидіти у компанії, де ніхто не звернув уваги на неї. Її можна було зрозуміти. Хлопці піднялись, першим галантно взяв за лікоть Василину Артем, те саме зробив Петро, підійшовши до Оленки. Оленка злими очима подивилась на Василину – чим дала зрозуміти її невдоволення.

– Василинко, а можна провести тебе додому?

– Звісно можна.

Оленка із заздрощів аж сопіла і сказала, що додому піде разом із Лідою. Петро зрозумів натяк і сказав, що іде у частину.

Василина з Артемом йшли містом, та до гуртожитку іти не хотілося і мандрували у протилежний бік.

– Василинко, візьми, будь ласка, мене під руку.

Вона й сама про таке мріяла. Йти під руку з військовим – мрія кожної дівчини, а ще більше – вийти заміж. Таке дано не всім. Вона була на сьомому небі від щастя. Говорили багато і здалось, що вони давно знайомі і розлучатись не було бажання в обох. Нарешті вийшли на вулицю, де знаходився гуртожиток. Розлучатися не хотілось, та Артему треба було бути у частині.

– Ну що, Василинко, будемо прощатися? А завтра може зустрінемось, прийдеш?

Не вагаючись, ствердно сказала: авжеж!

Артем пригорнув Василинку до грудей і відчув легке тремтіння ніжного тіла. Наклонився і поцілував у щоку, а потім у губи. Василина не знала, що з нею діється і довгим поцілунком відповіла Артему. Аромат одеколону Артема затуманив голову до безтями, який легкий і пахучий аромат віддавав одяг, то не "тройной одеколон", яким користувався зрідка Антон. Мабуть дорогий, такий аромат зрідка відчувала від викладачів вузу, і все одно у Артема кращий.

Розділ VI

Галина вигнала на пасовище неподалік хутора корову. Поверталась з пасовища, почула гупання молота у кузні, яка стояла на розі господарства Антона. Дим тоненькою цівкою з димаря нагадував, що там є життя – є Антон. Без вагань підійшла до дверей, відчинила і побачила Антона до пояса оголеного у фартуху з брезенту. Антон так захопився роботою, що не помітив появи Галини. Галина присіла на невеликому засмалену киптявою лавку. Нарешті відклав великий молот і залізо поставив на розпечене вугілля, а потім рукою взяв важіль і міхом подавав повітря на вогонь. Галина нарешті злегка гукнула і Антон, усміхнувшись, кивнув головою у її бік, а потім підійшов і пригорнув Галину до себе, ніби по-дружньому, та затримав її тіло, як здалось Галині, надовго. Галині не хотілось відриватись від обіймів Антона. Її ніхто ще не обнімав і не цілував, а Антон навіть на руках ніс на озері. То було велике щастя, потім не могла позбутись спокусливих думок, які днями і ночами не давали спокою. Антон присів і сказав, що має багато роботи.

– Треба ще йти допомагати колгоспній будівельній бригаді будувати хату.