Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Я теж можу допомогти, хоча би носити воду і наповнювати бочку.

– То не жіноча робота, – сказав Антон і погладив Галину по голові.

Галина від щастя, що відчула руку Антона на собі (уже за кузнею), аж розридалась і побігла додому. Мати, побачивши дочку у сукні, на якій були плями від копоті, жахнулась і спитала:

– Де ти валялась? Ти що була у кузні?

... і тільки тоді побачила, що наробила. Швиденько зняла і пішла прати сукню у алюмінієвій мисці з нагрітою на сонці водою.

***

Антон, не покладаючи рук, до ночі працював на будівництві хати. Вирішили хату не зносити, а фундамент робити навколо старої хати. Надбудувати над хатою другий поверх, який довести до ладу, щоб було де жити, а потім розібрати стару і вже на цьому місці довершити будівництво першого поверху. Матеріали довозили кожного дня фірами. На гроші за продану корову трохи прикупили цегли, дощок, а колгосп решту матеріалів. Голова колгоспу із парторгом навідувались майже кожного дня подивитись на хід робіт. Хутором і селом пішли добрі чутки про голову колгоспу і кожного дня люди йшли в управління записуватись у колгосп. На будівництво хати Антона сходились не тільки хуторяни, але й люди із села. Антона поважали, бо нікому ні в чому не відмовляв. Був знаний і в сусідніх селах, як добрий коваль.

Галина носила відрами воду до бочок, а потім розпашіла підносила цеглу, дошки і споглядала на Антона. Антон бачив і не міг нічого сказати втішного, обнадієного, бо у нього була Василина. Галина своєю статурою, ніжним тілом спокушала Антона. Антон ледь стримував себе від спокус, хоча...

Будівництво хати проходило швидкими темпами, робочих рук з кожним днем збільшувалось, добре, що хоч голова колгоспу дав вказівки привозити обіди, а то було би нічим годувати.

Добре, що погода сприяла роботі та після спеки , та усі знали, що після спеки будуть дощі і роботи припиняться, а до осені вже недалеко. Працювали аврально і стіни виклали вже до даху. Головне накрити дах, а внутрішні роботи можна виконувати і в дощ. На небі на горизонті вже появлялись невеликі хмаринки і всі знали, що через день-два погода зміниться, а тому працювали і після робочого дня. Людей було багато і робота кипіла. Стельмахи проявляли свою вправність – ставили балки, стропила, рейки, та була затримка з черепицею. Незважаючи на те, що проходив збір урожаю зернових, голова колгоспу відправив автомашину у райцентр на базу за черепицею, він добре знав, що його авторитет зростає з кожним днем, а тому розривався на два фронти. Урожай збирали і благодійність проявляє, це додавало йому плюси. Навіть на інших селах йшла добра слава про нього. Секретар райкому ставив його за приклад для інших господарників і відчував голова, що довго не затримається на цій посаді. Та розпочате на півдорозі кидати не личить йому, а тому залучив усі служби до роботи. Було складено графік робіт і за кожною операцією закріплено спеціалістів. Дах хати таки накрили і всі з полегшенням зітхнули, бо на горизонті появились чорні дощові хмари. Було видно сліди блискавок, які освітлювали все навкруги, бо вечоріло.

Галина сказала, що подоїть корову і прийде. Антон дав згоду. Галина принесла молока для тітки Надії (мами Антона) і діда Юрка. Дід Юрко все лежав і вже не вставав з ліжка, знав, що його вік закінчується. Так і сталося: дід Юрко звечора заснув, а на ранок помер. Так і не дочекався побачити нову хату, про яку мріяв. Нічого не вдієш, все це природно, вічного нічого немає. 63 роки не так і багато, та дідо тяжко працював, на війні втратив руку, сумував за роботою у кузні, хворів останні роки і відійшов у потойбічний світ. Навіть за упокій не відспівали, бо церква закрита, а до священика у місто нічим їхати. Похоронили на сільському цвинтарі. Антон пообіцяв зробити залізний хрест, якого ще на цвинтарі не було ні в кого.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!