Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Я тут до чого? – промовив і затнувся на помах руки, якби приклав до рота, ніби могли чути інші.

– Все почалось з благодійної справи, а саме з ініціативи надати матеріальну допомогу для будівництва хати простому ковалю. Комуністична партія такі дії схвалює, але не завжди. Та на додаток провели найкращий збір урожаю зерна, і все разом мені підняло авторитет і славу здобув, а тому пішов на підвищення. Та не хвилюйся, моє місце посяде людина віддана партії і народу. Він буде робити те, що й я, а може й більше, бо будуть цікавитися ходом робіт по будівництві хати.

– Низько кланяюсь і дякую Вам за допомогу без якої я би не впорався.

– Та не треба, Антоне! Ти добрий коваль, а колгосп без таких як ти розвалився би. Так що дякувати треба тобі. У неділю, у клубі будуть збори правління колгоспу, приходь неодмінно! Чув!?

– Добре, добре, обов'язково прийду.

Голова, Петро Уллін, подав руку і пішов до УАЗика. Антон побачив Галину, що йшла з свого обійстя до нього, весела, зваблива, з усмішкою на лиці, у тоненькій сукні, яка просвітлювалась, що було видно тіло, та ще й вище колін.

Підійшла, пригорнулась до Антона, взяла під руку і попрямували до новобудови. Робітники побачили їх і хіба заздрили їхньому щастю, а Галина все це робила спеціально, щоб поголос пішов хутором і селом. Молодець! Сама себе похвалила. Галина знала, що Василина виходить, а може вже й вийшла заміж за військового, про це її мама говорила у магазині односельцям.

– А як буде з Антоном? – спитала подруга Василини, Марія.

– А навіщо їй коваль? Він хіба зможе за ті колгоспні гроші утримати сім'ю? Коваль знайде собі таку, як він, а навіть доярка Галина чим не рівня йому?

– Маріє Петрівно, як Вам не соромно таке говорити? Та вони разом ще із шкільної парти, не всім дано кінчати інститути, а життя покаже і все розставить на свої місця.

– Моїй Василині буде як у Бога за пазухою, Марусю. А ти чого ще у дівчатах засиділася, така гарна, а не беруть?! Ти своє життя влаштуй і не суди вчинки Василини! – відрубала Марія Петрівна, розвернулась і пішла.

Присутні у магазині переглянулись, а баба Софія не втрималась і промовила: "Іди, німецька підстилко!"

У селі всі знали, що Марія Петрівна приїхала зі Сходу України сама, без чоловіка, хоч казала, що в неї є чоловік, але на фронті, його ніхто у селі не бачив, а дитина з'явилась на третій день війни. Ніхто ніколи на ці теми не говорив, бо у селі таких багато, що понароджували без чоловіків. Чиї це діти було відомо всім... Один Антон нічого не знав, бо у село майже не ходив, а ті, що знали про вчинок Василини не хотіли йому говорити. Усі знали, що між ними було дуже велике кохання, яке враз обірвалось. Як відреагує на це Антон, було відомо, тому і замовчували. Галині про це було достеменно відомо, та острах був, що Антон, розчарувавшись у жіночій зраді, віджене і її." Язик мій – ворог мій!" Мовчала.

У неділю Антон одів білу сорочку безрукавку, штани, напастував старі босоніжки і готувався іти до клубу на збори колгоспників. Галина теж у святковому настрої прийшла до Антона, взяла під руку і попрямувала до села.

– Антоне, а давай присядемо на лавці, бо до зборів ще є багато часу?!

Озеро вилискувало сонячною гладінню, подекуди вистрибувала риба.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!