Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Давай коли-небудь підемо ловити рибу. У тебе є вудочки, я знаю, – промовила Галина якось загадково.

– Може і підемо, – відповів Антон і раптом змінився на лиці, почав нервувати, кидав камінці у озеро. Раптом зірвався з лавки і, нічого не промовивши, пішов.

Галина догадалась, що на цій лавці він зустрічався з Василиною і йому прийшло на пам'ять ці часи. Галина наздогнала Антона і йшла позаду нього, вона навіть не наважувалась про щось заговорити.

– Не ображайся на мене, – і знову на лиці засяяла посмішка. Антон узяв за руку Галину і разом, не поспішаючи, пішли до клубу.

У клубі було уже немало колгоспників. Антон з Галиною всілися у крісла посередині клубу, чекати довелось уже не довго, але чули, як перешіптуються і дивляться у їхній бік. Ще на підході до клубу багато селян стояли гуртом, курили і про щось гомоніли. Антона поважали і кожен хотів підійти до нього і подати руку, привітатись. Його авторитет зростав, а апогею досяг після того, як селом ходили допомагати йому у будівництві хати, а ще коли голова колгоспу на рівних розмовляв з ним. Подейдували, що Антон претендент на посаду голови виконкому сільської ради, яку очолювала колишня ланкова колгоспу, а тепер хвора і не знати чи повернеться на роботу.

Нарешті у зал зайшли голова колгоспу, парторг, секретар комсомолу і всілись у крісла президії. Парторг підвівся і ознайомив присутніх з порядком денним зборів і попросив висунути у президію ще двох членів колгоспу. І тут несподівано хором назвали ім'я коваля, всі присутні встали і привітали таку пропозицію оплесками. Антон зніяковів і не знав, що має робити.

– Антоне, підходь до нас, – сказав голова колгоспу і зустрів його потиском руки.

Наступним висунули будівельника Михайла, але він відмовився і тоді назвали комбайнера Івана.

Збори розпочалися із звіту голови колгоспу, було багато сказано на адресу комбайнерів, рільничої бригади, доярок, а також і про роботу коваля Антона. Під кінець зборів підійшли до нагородження Вимпелами, грамотами, грошовими преміями. Після невеликої паузи секретар парткому оголосив про нагородження Орденом Трудового Червоного Прапора – передовика соціалістичного змагання коваля Антона Рубана. Зал загудів і бурхливими оплесками зустріли цю новину. Такими та іншими орденами і медалями були нагороджені ще чимало колгоспників. Антону перехопило дух, так що нічого не міг сказати. По закінченні зборів Антону потискали руку, обіймали і пропонували, як положено обмити високу нагороду. Антон з юрбою попрямував до крамниці.

Розділ VIII

Галина раділа за Антона, що доля йому дарує таку повагу і авторитет у такі молоді роки, йому всього-на-всього 24 роки, а вже так високо підноситься. Та йому вже пора одружуватись, а він на такі теми розмовляти не хоче – каже, що ще не на часі і чекає на Василину. "Не дочекається", – подумки сказала Галина.

Галина додому поверталась сама, хоч колишній однокласник Сергій пропонував провести. Заледве вмовила настирливого кавалера, щоб не турбував.

– На Антона навіть не розраховуй! – кинув навздогін.

– Ще побачимо, – напівтоном відповіла і пішла, не оглядаючись. По дорозі до дому зайшла до тітки Надії, щоб першою донести новину про Антона. Двері з трудом відчинила, перекошені і ледь тримались на завісах. Зайшла у хату, привіталась і присіла на ослінчику.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!