Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– А де Антон?

– Прийде Ваш Антон, пішов з чоловіками до крамниці горілку пити.

– Та що ти таке говориш? – сказала мама. – Він не п'є спиртного і не курить.

– Сьогодні вип'є з радості.

– Та якої радості?

– Антона на зборах колгоспників нагородили орденом.

– Та що ти кажеш, Галинко? Він ще молодий, до такого не доріс. А от якби жінку до хати привів, то я би його нагородила не одним орденом, а ще й медаллю. Цього бути не може.

– Може не може, а таки нагородили і він тепер "авторитет".

– А що воно таке "авторитет", – проговорила на радощах мама.

– "Авторитет" – це повага, слава... – мовила Галина і сяяла від сказаного.

– А знаєш, Галинко, якби Антон одружився з тобою, то я була би найщасливіша на світі, бо з Василиною життя не буде доброго. Вона вчена, а він коваль, то не є добре.

– Тітонько Надю, і я теж йому про те говорю, а він нічого не говорить: а ні так, а ні ні. Може Ви з ним поговоріть, як мама.

– Обов'язково поговорю, обов'язково. Хто на старість мене доглядати буде? Мені ще немає п'ятдесяти, а я погано бачу, та й тілом не здорова, щось охляла я і не знаю причини. Треба би поїхати у поліклініку на провірку, та все ніяк не зберуся. Вже автобус ходить до райцентру, а не летучка під брезентом, у якій через пилюку їхати неможливо. А в автобусі м'ягкі крісла і пилюки немає.

– Я ще його не бачила і в ньому не їхала. Матусю, як тільки викопаємо картоплю, то я поїду з Вами і повезу до докторів.

– Ой, як я дякую тобі, Галинко, бо Антону ніколи. Цілими днями у кузні, а після роботи на хаті працює, а тепер ще й орден треба відробляти. Поїдемо, Галинко, поїдемо.

***

Василина нарешті спромоглася написати листа мамі. Вибачалася, посилаючись на те, що треба було багато готуватися до екзаменів. А приїхати не зможе з інших причин, а яких... не написано. У кінці листа написала: "Закохалася".

– От тобі на – закохалася. А може й добре. Навіщо їй коваль Антон? Я їй про те говорила не один раз і слава Богу, що так сталося. Обіцяла прислати фотокартку. Чекаю з нетерпінням, доню, – раділа Марія Петрівна.

З Артемом проводили зустрічі кожного дня. Подрузі Оленці із заздрощів – перемкнуло, майже не розмовляємо, а Ліда теж не хоче спілкуватися. Антона іноді згадує, та ще й винуватим робить, що стосунки обриваються. Міг же вступити до вишу, адже навчався не згірш мене, але маму і діда не покине. Ну то, що вибрав, те й маєш. Артем освідчився у щирому коханні і хоче одружитися. Вчора подарував мені радіоприймач "Селга" і тепер маю змогу слухати пісні Пугачової, Ротару, а найбільше подобаються пісні "Абби" і "Боні М". А сьогодні має зробити сюрприз. А який? Сказав, "побачиш...". Тож з нетерпінням чекаю зустрічі. Дівчата вже пакують валізи, збираються їхати додому, а я про таке ще не думала. Поїдуть, і я залишуся одна у кімнаті...

Диплом вручать по приїзді з канікул перед розприділенням. Подруги раділи, що будуть працювати у своїх містах, а куди відправлять мене невідомо...

З вулиці почула знайомий голос, тож вихором побігла на зустріч.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!