Слава ЗСУ!

Антон з трудом виліз на ліжко, на якому лежала напівжива мати. Зранку, до світ сонця піднявся, та стояти твердо на ногах не міг. В очах хата йшла обертом, у роті так, ніби коти зробили туалет. Присів, руками пригладив волосся на голові і знов звалився на подушку. Пролежав до обіду. Проспавшись, вийшов на подвір'я, знову присів на призьбу і до нього почала повертатись свідомість. Відтворював картину вчорашнього дня. Картав себе за ганебний вчинок, але в голові знову все попливло, перед очима туман, забулькало у животі. Очунявши, підійшов до криниці і, взявши відро з прохолодною водою, вилив на голову. Аж тоді прийшов до тями.

Розділ IX

Оленка з Лідою прямували до вокзалу. Всю дорогу розмовляли хіба про ганебний вчинок Василини. Стільки років разом прожили в одній кімнаті, ділилися чим могли, так зблизилися, що стали ніби сестри, а тут вмить все пішло шкереберть. Аж тепер зрозуміли, як помилялися у характері Василини. Треба ж так прикинутися ягнятком перед вовком. На гроші інституту та мами прожити майже неможливо. То ж ми, як більш заможні, нічого їй не шкодували. Ходила у нашому одязі, взутті, водили на морозиво, ласощі, їсти готували на трьох – так і жили всі ці роки навчання. Довіряли одне одному, потаємні моменти зберігали, як щось святе, і враз в один момент все зруйновано. То був нечуваний удар для всіх. Надворі уже не було так спекотно, як у минулі дні, але хотілось морозива і води. Зайшли у їдальню, зробили замовлення і сіли до столу.

***

Василина з Артемом йшли вулицею і зайшли у ресторан. Усілись за столиком і не зводили очей одне з одного. Замовили пляшку вина, солодощі, морозиво і каву. Артем не відпускав рук Василини із своїх рук.

– Василинко? – порушив мовчанку Артем. – А знаєш, мені не віриться, що так палко закохався у тебе. Дивлюсь на тебе і бачу Янгола, ти моє щастя на вічне життя.

– Я не знаю, що діється зі мною – мені теж так, – відповіла Василина.

Випили вина і розмова набрала більш емоційного характеру.

– Артеме, через нашу зустріч я не поїхала до мами, а вона так чекає на мене. Вона знає, що перед призначенням розприділення дають відпуск на місяць. Що я їй скажу? Що закохалася у військового Артема, пожертвувала любов'ю і повагою до найближчої людини, яка мене народила, виховала, дала освіту? А я нікчема, втратила подруг, з якими прожила студентське життя – найцінніші роки молодості, – Василина навіть словом не обмовилась про перше кохання, започатковане ще у дитячі роки. Вона відчула холод при згадці про Антона. Думала, що у нього вистачить розуму реально оцінити ситуацію, яка склалася.

***

Антон з Галиною викопали картоплю на власних городах. Допомагали одне одному, і ці дні ще більше їх зблизили. Антон не міг перейти червону лінію тілесного зближення. Бо як тільки доходило до кульмінаційного моменту, між ними стояла Василина. Галина нервувала, та нічого не могла вдіяти. Антон був непохитний у своїх вчинках, вона намагалася зрозуміти і впадала у плач. Плач – то є розрада душі і серця.

– Галинко, ти мені вибач, може настане час, що все зміниться на краще.

Хоча би скоріше це сталося, – подумала, і на лиці появилася посмішка. Надії не втрачала. Та роки ідуть, а залишитися на самоті не хотілося. Багато парубків просять руки і серця, та її вони не захоплюють, бо є один Антон – один єдиний. Тільки з ним хоче пов'язати своє життя. Відсутність Василини тільки їй на користь.