Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Галинко, я кожної осені відвожу тачкою картоплю Марії Петрівні, щоб мала на зиму, адже вона нічого не садить, тож і допомагаю. Завтра завезу, а за одно і поцікавлюся чому не пише Василина.

Галину наче струмом вдарило від почутого. Встояла, ледь не впала. У роті пересохло, забракло голосу і не могла відповісти нічого. Опустила голову, повернулася і пішла до хати.

– Галинко, Галинко, ти на вроду навіть краща за Василинку, а фігура танцівниці і взагалі у всіх формах най, найкраща.

Можливо я роблю велику помилку, що нехтую твоєю відданістю і коханням, аби я не пошкодував?! – подумав Антон.

***

Роботи на будівництві не припинялися, а навпаки – проходили з прискоренням, адже невдовзі зима, а у старій хаті залишатися уже не можна. Хатина уже так похилилася, що невдовзі впаде, зиму пережити у ній неможливо, свою вагою замертво би прибило Антона з мамою.

Галина білить стіни, хлопці закінчують настеляти підлогу. Кухню теж завершують мурувати, виводять димохід. Зовнішні дерев'яні сходи припасовують до балки, яка виступає на ширину сходів.

– Мамо, до кінця тижня переберемось у нову хату і без остраху, що у старій хаті жити не можна, будемо жити у надійних стінах і при добротному даху над головою.

Антон до кінця не договорив, як на очах у всіх хата завалилася і здійнялась курява пилюки.

– Антончику, там наші лахи, посуд, образ святого Миколая та інше начиння. О Господи! Що ж це діється?!

– Мамо, добре, що так сталося, коли нова хата вже є. Не плачте, розберу і винесу з тої рухляді все, що ще має ціну. Не пропадемо, бо маю руки, світлу голову і бажання. Та й люди у біді не залишать.

– Не залишимо, не залишимо, – проказала Галина, а за нею односельчани.

Голова колгоспу приїхав у момент стихійного лиха, помахав головою і заспокоїв Антона та маму.

– Чим зможемо – допоможемо, – і поїхав, задоволений ходом будівництва! Він знав, що більше не приїде, бо має інше призначення. Слова дотримав, бо у нього слова з ділом не розходилися. Його принцип: сказав – зробив! Партія високо оцінила діяльність голови і доручила керівництво районом.

На другий день привезли ліжка, столи, шафи, дещо з посуду. Ніч Антон з мамою переночували у Галини. Мама Галини просила сусідку Надію залишитися ще на кілька днів, поки підсохне побілка і можна буде запалити кухню. Та Антон з мамою подякували за щиру гостинність і пішли. Галина з мамою теж жили у хатинці старій, яка потребувала капітального ремонту, але ще до життя була гожа. Антон подумки зобов'язався відремонтувати, як зможе, щоб Галинка з мамою могли з впевненістю у ній жити.

***

Антон повантажив кілька мішків картоплі і потягнув тачку до обійстя Марії Петрівни. Під'їжджаючи до обійстя, побачив, що Марія Петрівна, опершись на хвіртку, ніби чекала на нього. Антон зупинився і перевів подих, витер рукою чоло від поту – привітався. В очах Марії Петрівни Антон побачив холодний погляд. Щось не так?

– Антоне, – холодним тоном промовила мама Василини. – Я щиро вдячна тобі за піклування, але мені добрі люди привезли багато картоплі, так що місця для твоєї немає. Дякую і вези назад додому.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!