Слава ЗСУ!

– Хотів спитати, чому не пише Василина?

Перебила розмову і ще холоднішим тоном сказала те, чого не чекав Антон:

– Не пише і не буде писати, їй не до тебе. Василина вийшла заміж за військового.

Антона ніби обухом по голові вдарили. Дивився на Марію Петрівну і не міг промовити слова, у голові потьмарилось. Сонце перестало світити, настала ніч. Антон швидко отямився, перекинув тачку з картоплею і потягнув, не попрощавшись. Марія Петрівна недобрими очима подивилась услід Антону, зціпивши зуби.

Антон не йшов, а біг з пустою тачкою, не бачив автомобіля, який під'їхав до воріт, які щойно залишив, не чув гуркоту двигуна, бо був сліпий і глухий після сказаного мамою Василини. Попередні роки привітно його зустрічала, пригощала чаєм, а тут показала себе звіром знавіснілим.

О Господи! За що караєш? Чому такий жорстокий світ для людей, які несуть світло, добро, милосердя. Та вічного нічого немає – це природно. За що зрадила? Тільки за те, що я не в змозі дати їй те, що може цей військовий? Я коваль, простий селянин, але користуюсь повагою серед людей, зі мною люди щирі, добрі і готові надати будь-яку допомогу, пораду. З такими людьми легше жити, аніж з тими, які переслідують багатство, високомірність, елітний спосіб життя.

Добіг до лавки під липою, і на очі навернулись сльози, які горошинами текли по лиці. Сорому не було, бо нікого поблизу не було. Антон плакав ревно, сорочка була мокра від сліз. Пригадав, що востаннє плакав, коли ходив у другий клас. Всі селяни плакали, ридали, голосили так, що ми малі теж почали плакати. А плакали, бо помер "батько народів Союзу – Сталін" – ми цього не розуміли, але плакали, як і всі у селі на хуторі. Дід Юрко коли помер, не зміг видавити сльози з себе, а сиджу на лавці і реву, ніби за Сталіним. Антон плакав і роззирався на боки, щоб ніхто не бачив, а особливо Галина.

Розділ X

У голові Василини все помутніло, а потім навкруги стало рожевим, здригнулася від дотику руки Артема.

– Що з тобою, мила? Щось недобре з тобою? – спитав і подивився їй в очі.

– Таке буває, коли вип'ю вина, зараз пройде. Все буде добре, обнадіяла його.

– Слухай, Василинко, хочу тобі сказати, що проситиму твоєї руки і серця. Ось прикупив два персні і навіть завтра можемо піти до РАЦСу і поєднати наші серця. Мене напевно відправлять на Далекий Схід для проходження служби. Наше життя, військових, не має постійного місця проживання, все на колесах і у повітрі. Чи готова ти до такого способу життя? – спитав, дивлячись лагідними очима, Артем.

– Так, я згідна, бо то навіть романтично.

І тут Василина пригадала віщування циганки "побачиш світа, будеш у багатьох країнах, будеш щаслива". А потім циганка заткнулася, більше нічого не сказала, повернулась і пішла, навіть плати не хотіла. Цікаво, що за цим усім криється? Догадок не було, бо все проходило якнайкраще. А дальше що буде, те буде.

– Ну то що, підемо до РАЦСу?

– Так, – з радістю відповіла Василина і відчула себе найщасливішою у всьому світі.

Шкода, що подруги про це не знають,а то би від заздрощів посиніли. Завтра я нарешті буду дружиною військового – мрія кожної дівчини, та такі мрії збуваються не у всіх. Я щаслива.