Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Ну що, – сказав Артем, – ідемо звідси. Я тебе проведу до гуртожитку, а там мені, як сімейному, командування нададуть якесь житло і перейдеш до мого житла.

На радощах Василині здалось, що всі навкруги усміхаються до неї, усі дивляться у її бік і щасливі разом з нею. Артем провів Василину до кімнати. Вона попросила трохи залишитись і пішла у душову. Повернулась у прозорому пеньюарі. Артем опанував себе і почав роздягатися, Василина йому допомагала.

***

Антон отямився і попростував додому. На душі було тяжко,серце боролось і не могло заспокоїтися, відчув поколювання і незначний біль. Прийшов на обійстя, присів на лавці і здалось, що світ перевернувся, все проти його волі."За що караєш, Господи?" – не вперше промовляв, та розради не чекав нізвідки. Аж раптом побачив маму, яка виходила з хати Галини.

– Мамо, ви чого ходили до сусідки?

– Я серцем відчула. що там не все гаразд. Мені пальцем помахала сусідка і я пішла. А виявилось, що Галинка дуже заслабла. Стогне.

Антона зворушило повідомлення мами, і він зразу побіг до її хати. Галина лежала, очі нерухомо втуплені у стелю. На прихід Антона навіть не поворохнулася.

– Галинко. люба, що з тобою?- промовив з тиха, взяв її руку у свою і відчув слабенький потиск.

– Не знаю що зі мною, тіло ослабло, почала боліти голова і біля серця неспокійно.

Антон підняв її руку і вкрив поцілунками, з очей Галини ринули сльози, губи скривились, душа плакала і цього не міг не помітити Антон. Він вперше наклонився і поцілував у губи Галину. Вона обвила руками шию Антона, і ще довго не відпускала.

– Посиди трохи біля мене, не кидай, бо не витримаю, помру.

Дві душі у стражданнях готові були померти від недолі, яка прийшла у їх життя.

***

Василина вийшла з автомобіля і пішла до мами, яка так і стояла, обпершись на хвіртку. З очей покотилися сльози радості, що нарешті побачила дочку, а чи від того, що негарно повела себе з Антоном, і їй враз стало жалко його. Він ні в чому не винуватий, бо дочка ганебно поступила з ним. Серцем чую, що то не на добро. У душі робилось недобре, сили покидало тіло, і це помітила Василина. Покликала на підмогу Артема і у двох під руки повели до хати.

– Що з тобою, мамочко, - промовила і поклали на ліжко.

– Доню, доню, чи добре ти вчинила з Антоном. Він такої жорстокості не перенесе. Та й мені прикрості добавила. Хто мою старість догляне? Самотньою бути нелегко, самотньою і помру. Односельчани засуджують твій вчинок, бо від людей нічого не втаїш, змінили ставлення до мене, дехто навіть не привітається, зненавиділи люди. Як тепер мені жити?! А картопля на містку, тільки що привозив Антон. Він саме поїхав, а ти тут як тут.

Василина тільки тепер збагнула, що то був Антон з тачкою недалеко від неї. Чому вона його не впізнала? Аж тепер відчула якесь тепло, що пронизало тіло. Кохання незбагненне. Було, було і не забудеться – подумки зрозуміла. Та утворилася прірва, яка сама утворила, стало таки шкода Антона і на мить забула, що поруч Артем. Ой, та я забула познайомити маму з Артемом.

– Мамо, – промовила, – познайомся з моїм чоловіком і твоїм зятем. Ми офіційно одружені і приїхали, щоб побачитись, бо на днях Артема переводять на службу у інше місце. Ще точно не знаємо куди. Артем – пілот вертольота. Антону розкажи, що сталось, як сталось, йому більше підходить Галина. Вона вродлива, роботяща, як для дівчини, у неї є більше, ніж у мене.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!