Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Сама йому скажи! – відрубала мама і пішла у другу кімнату зі сльозами на очах. Поламала життя хлопцю, а ти розраховуйся за неї недовірою людей. Ото виховала нелюда на свою голову. Забирайся мені з хати, з моїх очей! – подумки сказала собі Марія Петрівна.

– Мамо?! Я приїхала у гості до тебе, а ти втікаєш від мене

Нарешті не витримала і сказала те, що прийшло на язик:

– Ти своєю поведінкою знеславила себе і мене, скоро на люди не виходитиму. Ти принесла хіба нещастя на мою голову, ти жорстока людина, забирайся разом із своїм чоловіком з моєї хати під три чорти. Антон твою зраду переживе, він авторитет у селі. Його нагородили орденом, а ще люди хочуть, щоб йшов на голову сільради. Колгосп побудував йому нову хату, кажуть "хороми царські". Оце людина у великій пошані.

Василина не очікувала такого повороту подій з боку мами. Якби не гаряча пора збору урожаю,то тут було би півсела людей, які би обплювали її з ніг до голови. Треба чимдужче їхати геть, поки не сталось біди.

Василина підійшла до мами, яка плакала, обнявши поцілувала, і попрямувала до виходу. Надворі чекав Артем, який так нічого і не зрозумів, що коїться. Добре, що таксі притримав, а то довелось би не знати як до райцентру добиратись.

Василина плакала, сіла у машину і поїхала, так і не познайомивши з Артемом. Не сподівалась на такий фінал з мамою, а ще розказувала, як будуть ходити у гості до подруг, знайомих.

Василина з пльовком у душі від'їжджала із села. А може востаннє побачила маму, хату, село. Пригніченою поверталась у майбуття, яке ще проявиться негараздами. Де поділась її захоплива радість зустрічей, про які мріяла. Артем як міг заспокоював її, та не допомагало.

У найближчій аптеці куплю заспокійливе, і все стане на свої місця...

Артем був зворушений до глибини душі зустріччю з тещею, задумався, яка то насправді Василина, як людина, що від неї відвернулись подруги, рідна мати, односельчани. Що криється у її душі? Припущення були різні, та кохання до неї бере верх. Поживемо – побачимо.

***

Антон засидівся біля Галини до темноти, руки її не відпускав, а другою – гладив голову, груди, інколи цілував у губи. Від такої присутності Галина виздоровлювала. Протяг підхопила на будові хати, і це добре усвідомлював Антон. Він хіба один раз відлучився, коли ходив у село до фельдшерського пункту. Просив фельдшера прийти до Галини і з ліками повернувся до неї. Йому не хотілося відходити від Галини, як і їй не хотілося, щоб він пішов від неї. Вони ніби розуміли одне одного, їм було добре.

До Галини повернулося здоров'я, щоки вкрились рум'янцем, а безмежна радість, що поруч Антон, вселяли надію на швидке одужання, як віддяку йому за щире піклування, догляд, який допоміг їй стати на ноги. Галина готова на велику пожертву.

Розділ XI

Василина всю дорогу до райцентру сиділа мовчки, навіть до Артема не промовила слова, тільки поклала голову йому на груди. Її клонило на сон, а невдовзі так і сталося. Заснула і Артем її не турбував. У райцентрі заїхали на вокзал, щоб взяти квитки на поїзд.

Василина так і не зуміла дізнатися правду про біологічного батька. Картала себе за те, що довела своєю позицією до нервового зриву маму. Вона ще не знала, що маму бачила востаннє. Доля, дана Господом, розпорядилася по-іншому. Ейфорія щастя почала давати тріщину, незагойну рану, яку ще треба пережити. Циганське віщування має неземну силу, театр подій починає діяти.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!