Слава ЗСУ!

– Добре, Галю, я зараз прийду на декілька хвилин.

Дійсно, до своєї хати не хотілось йти і попрямував у світ спокуси і гріха.

***

Артем приголомшив Василину новиною, від якої можна втратити свідомість.

– Мене з вертолітним полком відправляють на театр бойових дій у Чехословаччину, там відбувається революція. Ось така новина. Ти особливо не хвилюйся, про все, що відбувається почуєш у штабі про кожного з нас, бо бойові зведення надходять у повному обсязі. Ти дружина воєнного офіцера і двері до незначних документів відкриті, а тим більше тебе влаштовано у військовий лазарет і не виключено, що попадеш до мене у полк. Краще, щоб цього не відбулось.

– Хочу тобі сказати, що зі мною коїться щось незвичне. Мене кожного дня нудить, напевно, що я залетіла.

– Ну й добре, моя люба, а тому тобі у жодному разі хвилюватися не можна. Бережи себе, моя кохана.

Артем похапцем одівся і пішов у полк, щоб дізнатись про подальші події.

***

Осінь прийшла несподівано з першими холодами. Добре, що селяни вчасно зібрали городину, засипали засіки і почали заготівлю дров на зиму.

Антону дров не треба заготовляти, зі старої хати дров, що вистачить не на одну зиму, та треба уділити Галині. Багато обрізків, колод, дощок, рейок залишилось з будови хати. Антон з великою обережністю розбирав частину стіни, на якій був образ святого Миколая. Таки побачив і вийняв зовсім не пошкодженим, навіть скло не тріснуло, оце дивина. Святий Миколай дивився щиро, ніби хотів подякувати за звільнення. Місце, де була стара хата, трохи звільнялось. Ще день-два і приміщення звільниться від хламу і на весні можна буде продовжити будувати дві кімнати першого поверху. Антонові до вподоби другий поверх, з вікна якого гарний краєвид з частиною озера, липи і лавки закоханих. У голові знову промайнули моменти юнацького життя, перші обійми і поцілунки.

Що маю робити з Галиною? Я втрачаю голову біля неї, грішу, віддаюсь її спокусам. Подобається мені навіть більше ніж Василина, а щось не відпускає мене від неї. Не хочеться робити боляче Галинці, адже такі гіркі моменти вже проходив, але я мужчина і мені напевно легше було знести зраду, а Галина подібного удару не перенесе. Сказати відверто, що я не готовий до одруження – це неможливо і буде, як є – ми будемо зустрічатися, як було до тепер, віддаватися спокусі і гріховності. Ми люди живі, і потреба є і буде в цьому плані.

***

Розділ XIII

Василина не довго була самотньою, приїхав Артем здоровим і неушкодженим, на пагонах появилась ще одна зірка і на грудях медаль. Радості було без меж, Артема обдарувала гарячими поцілунками. На вечерю запросили друзів Артема з дружинами. Наїдків було багато, всі хто що мав, те й приніс. Засиділись до глибокої ночі. Розходитись ніхто й не думав, адже завтра вихідний день, неділя. Погомоніли, раді, що всі повернулися живими і чекають наказу про подальше направлення, може знову появиться "гаряча" точка на планеті. Таке вже військове життя, постійного місця дислокації не існує, чисто, як у циган, на колесах.

Василина уже чекала, коли нарешті почнуть розходитися гості. Артему треба відпочити і мені хочеться відчути його тепло, а ще маю для нього новину. Як він цю новину сприйме неважливо, головне, що цього я хотіла. Про Антона у своїх спогадах мало згадувала, та вже очерствіла до нього душа так, ніби нічого і не було.