Слава ЗСУ!

Василині ще доведеться пройти лабіринти долі, не все у житті заслуговує на добро, зло породжує зло і наслідки цього матимуть місце протягом життя.

***

Антон з Галиною уже розчистили приміщення першого поверху від старої хати.

– Ось тут буде перегородка, – промовив Антон. – Окремо будуть сіни, тут буде кухня, а тут – кімната для мами, а я буду на другому поверсі.

– З ким? – бовкнула Галина і подивилась на Антона. Антон ніби нічого не чув, продовжував говорити.

– Завтра поїду до району по телевізор, антену вже зробили і будемо дивитися різні передачі. А в селі тим часом почалась процедура радіофікації, скоро і до хутора прийде. Мамі більше буде до вподоби радіо, бо слух має добрий, а через поганий зір телевізор їй не потрібний.

– Антоне, я теж поїду до району з твоєю і моєю мамою до поліклініки, то заодно зайдемо до лікаря по зору.

– Добре, добре, Галинко. Я поїду УАЗиком, а ви автобусом.

Галина розчервонілася від роботи і аж сяяла, а тут враз появилися білі мухи – сніжинки і падали на голову та лице, аж пар йшов. Галина сміялася і ніби зарядила Антона, бо теж почав усміхатися, а потім реготали. Він підійшов до неї, здував сніжинки з волосся і лиця, наклонився і поцілував.

– А давай поставимо чайник і трохи відпочинемо.

Галина була втомлена, бо щойно закінчила вечірню дойку корів і пішла допомагати Антону. Антон втоми не відчував, хоча цілий день гепав кувалдою. Після роботи у кузні міг ще до півночі щось робити на хаті, бо робив для себе. Голова колгоспу обіцяв, що придбають для кузні електромеханічний молот і буде легше на руки.

– Ходімо, Галинко, на чай.

Від ласкавого звернення Галина була на небі від щастя, бо не завжди так називав, хіба що у ліжку, або коли є якась печаль на серці і потребує розради.

***

Зранку першою прокинулась Василина. У голові ще крутилось, ніби і пила небагато, аби не нашкодити серденьку, яке є в утробі, а може перевтома дає про себе знати. Приготувала каву і почала мити посуд, який недомила звечора. Артем руками шукав Василину, та, розплющивши очі, побачив пустоту на її половині ліжка. За грюкотом посуду все зрозумів і хотів рвучко піднятися, та не зміг. Голова, як дзвін, важка, а в ній нестерпний шум і біль. Знову звалився у ліжко і сопів, як ковальський міх. Підійшла Василина і з її допомогою пішов приймати водні процедури. Відчув, що в роті пересохло і з рота смерділо, бо Василина відхиляла голову і робила неприємний вираз лиця, коли дихав на неї.

Коли сіли до столу, Артем попросив хоч десять грам горілки, бо голова розвалюється. Налила чарку горілки і подала Артему. Перехилив і тяжко видихнув. Горілка, хоч і мала доза, вдарила в голову і ніби знову охмелів. Василина побачила і промовила:

– Інші, коли похмеляються, то відчувають полегшення, а тобі навпаки. Значить тобі протипоказано випивати.

– Ти маєш рацію, люба. Все більше не питиму.

Хміль таки подіяв на нього і почав говорити різні компліменти, ніби на побаченні у ресторані, веселий, безтурботний сидів і дивився на свою половинку.

– Хочу тобі повідомити новину, та не знаю як ти до цього поставишся?