Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Та вже говори! А то одні загадки від вчорашнього дня хіба чую.

– Я ношу під серцем ще одне серденько, дитятко.

– То є правда чи розіграш?

– Правда, правда.

Артем піднявся, підійшов ззаду до Василинки і, обнявши за шию, цілував голову, лице, губи від такого щастя.

– Я щасливий.

І з радощів взяв пляшку горілки, налив повний бокал, хоч кілька хвилин назад обіцяв, що більше не питиме. Випив залпом і пішов у кімнату, ближче до ліжка. Увімкнув телевізор, та сон прийшов швидше за екран.

Розділ XIV

Снігом засипало городи, хати, дороги. Антон встиг встановити антену і підключити телевізор. Запросив Галину, свою маму, увімкнув, екран телевізора засвітився і появилось зображення. Трохи екран мерехтів і зображення сіпалось, але можна було дещо розгледіти. Зображення було чорно-білим, але тішило, бо ніби у хаті ще хтось є і говорить.

– Галинко, (а так він тепер її називав, від чого на її лиці сяяла усмішка) я піду повертати антену, а ти дивись на екран телевізора і, коли побачиш чітку картинку і без поміх, дай мені знати.

Антон зі сходів повертав антену і почув голос Галини:

– Добре!

Зафіксував трубу антени і зайшов у кімнату. Екран телевізора видавав чітку картинку, тому сіли дивитися. Виступав Генеральний секретар КПРС Л. Брежнєв. Про що говорив, хіба можна було здогадатися, бо мова була неадекватна. Та зрозуміли, що то був звіт про плани п'ятирічки і її виконання. Особливо вперше говорилось про пенсії для людей, яким виповнилося 50 і 60 років, перспективи зростання народного господарства, про освоєння космосу та сільського господарства, про тісні міжнародні зв'язки і таке інше, що не цікавило.

– Шкода, що немає програми передач, та й тут всього три канали. Галинко, а може звеселимо свою душу. У мене є трішки горілки, залишки від будови хати. Мусів ставити за роботу робітникам. Я хоч і не п'ю, але з тобою можна.

– Я теж ніколи не пила, крім вина, коли закінчила школу. Пам'ятаєш той день? Ти з Василиною обнімався, а я плакала, чому не зі мною обнімаєшся. Як я тебе кохала... І що ти в ній такого побачив? Вона не вродлива, та ще й без повік.

– Не смій таке говорити, – враз обурився Антон і на лиці побачила злість.

Ото ж треба було таке бовкнути. Сиди та й слухай. Зачепила за живе і тепер не рада була цьому.

– Я ж не хотіла, – оправдувалася Галинка. – Ну не сердся на мене нікчему.

Антон нічого не говорив, стояв посеред хати і сопів, лице побагріло, аж моторошно стало. Встала і попрямувала до виходу, Антон навіть не подивився у її бік. Збігла по сходах і пішла додому, не озираючись.

– Антоне, а чому Галина пішла додому? – промовила мама, яка сиділа біля кухні.

– Нічого, прийде.

– Я чула, як ти на неї сварив. Іди і вибачся перед нею. Вона мені як рідна донька, і поговорить, і їсти подасть, і у поліклініку їздила з нами, а ти її геть образив.

– Мамо, я винуватий, ото зірвався, а тепер шкодую. Нічого, вона прийде.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!