Слава ЗСУ!

– Антоне, Антоне, якби ти побрався з Галинкою, я би ще пожила, старість коло такої дитини – казка.

– І ви туди, мамо?! Дайте мені спокій, я до женячки ще не готовий, – промовив і сів навпроти телевізора. Перемкнув на інший канал, де саме виступав Кобзон, Лещенко, Пугачова і інші артисти.

– Шкода, що Галинка не дивиться. Чи може піти за нею? А таки піду, бо мама вже плаче через мене, бо дуже образив її донечку.

Пішов і скоро повернувся з Галинкою, яка сяяла від щастя.

***

Василина вмостилася поряд з ним на ліжко. Артем не реагував нінащо, і сама почала дрімати. Надворі було прохолодно, вже прийшла осінь. Тому і на сон потягнуло. Спали до обіду, добре, що то була неділя – вихідний день. Василина лежала і дивилася у стелю і ніби побачила образ Антона. Заплющила очі і в темноті побачила те саме. Розплющила очі – все пропало. То напевно якийсь знак подає. Може щось із ним трапилось? – подумала і їй стало тяжко на душі. Як він там, чи згадує мене і таке інше – подумки йшло навіювання. А таки я винувата, я жорстоко поступила. А може написати йому листа, сказати йому усю правду і вибачитися? Так і зроблю, переступлю через свою гординю, напишу, коли Артем піде у частину. Мамі теж напишу, бо совість замучує. Наколесила я багато, і з цього лабіринту треба виходити, бо попаду у пащу кентавра і Тесей мене не порятує. Антон володів богатирською силою, і образити мене нікому не дав би. Артем ніби мужній, але не зрівнятися з Антоном. Те що міг зробити Антон руками, Артем не зробить пістолетом. Василино, агов, що ти вдарилася у якусь романтику? Схаменися, у тебе є чоловік і від нього під серцем носиш дитину.

Артем поворухнувся щось пробурмотів і знову заснув. По тіло Василини прийшов холодок і взяли дрижаки. Подивилась на нього і порівняла з Антоном. З Антоном було цікавіше що мене так захопило в Артемі: те, що військовий, при грошах, чи те, що часто збираються компаніями з виїздом на річку або у ліс? Звісно, що веселіше а з Антоном ходили би до озера, порпалися б у землі і селянкою була би до старості. Життя у місті не порівняти з селом. Артему передчасно дали зірку, і зарплата буде більшою. І медаль за відвагу. Цікаво, що він такого зробив, що просунувся по службі? Він на ці теми не хоче говорити. А друзі теж мовчать. Василина присунулась ближче до Артема, потягала за вуха, ніс і таки відкрив очі.

– Дай ще трохи поспати, голова болить, у роті пересохло, дай води, мінералки.

Встала і пішла на кухню. У баклажці води не знайшлося, усю випили ще ввечері. А йти у магазин, щоб накачали у бутель, сили не було. Набрала води з крана і понесла Артему. Надпив і виплюнув.

– Ти що хлорки дала чи що?!

– Та ні, набрала з крана.

– Якась мерзота, а не вода.

– Я піду і заварю чай, бо кави теж немає.

– Давай уже, що є.

Василину вразило те, що Артем говорив на підвищених тонах.

– То мені не подобається!!!

Розділ XV

Командування штабу зібралось на екстрене засідання. Виносилось одне питання " Про відміну наказу за рапортом підполковника Яковенка про дострокове присвоєння старшого лейтенанта і нагородження медаллю за Відвагу лейтенанту Шпаку Артему – командиру загону вертолітного полку у проведенні бойової операції на території Чехословаччини".