Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

***

Снігу натрусило так, що доводиться лопатою прогортати стежку до кузні. Добре, що кузня у кінці городу. Прогорнув стежку до хати Галини. Бачив її ранкові сліди, йшла на ферму доїти корови. Тепер у неї не десять, а двадцять корів, відколи колгосп придбав доїльні апарати. І не доярка вона тепер, а оператор доїльного апарату. У селі закінчують радіофікацію будинків. У центрі села на опорі електропередач встановили великий, більший за відро, гучномовець і цілими днями говорить і грає музика. Уже черга підходить до хутора. Так як мама недобачає, а має непоганий слух, буде слухати радіо. З приходом весни візьмусь за облаштування кімнат першого поверху. Треба підтягнути роботи у зимовий період, щоб було менше навесні і влітку. Треба завезти цеглу на дві перегородки, щоб відмежувати кімнати від сіней. Цементу треба, вапна, пісок ще залишився з минулого літа і найму людей для роботи. За тими мріями не почув, що Галина стоїть позаду І ліпить сніжки, щоб кинути в нього. Розвернувся і, набравши у пригорщі снігу, кинув у бік Галини, а потім снігом натирав обличчя Галини, і без того розпашіле. Реготала на всю вулицю, їй було весело і почуття радості розпирало душу. Ось так, обмінюючись взаємними сніговими забавами, нарешті обнялися і покотилися в обіймах снігу. Галина спеціально робила такі випади, щоб ближче бути обличчя Антона. А Антон на радощах обнімав Галину і звалившись, як ведмідь. на неї, поцілував. Галина поринула у рай, де яскраве сонце і тепло.

– Мені сьогодні приснився сон. ніби на хату сіло може з кілька десяток голубів. Щоби то значило?

– Буде якась вість – побачиш.

– Ти втомився?

– Та ніби ні, хіба що від твоїх обіймів, – відповів.

– Заходь до мене я просушу одяг, бо на вечір буде мороз, ще простудишся і хто біля тебе буде ходити?

– Ти і будеш, – відповів веселим голосом.

Пішли у хату до Галини.

***

Марія Петрівна від щастя, що одержала листа від дочки не знала, що діється з нею, тіло терпло, ноги підкошувалися, ледь дійшла до столу, присіла на крісло і, опустивши руки на стіл, заплакала. Рідна кровинка дала нарешті про себе знати. Вже й забула які прокляття сипала на неї. Все ж таки дочка і треба прощати, так пише у Святому Письмі, Біблії, якої не читала. Обов'язково візьму у Насті Біблію, бо знаю, що маю. Буду читати і молитву внуку. Буду молитися до Бога і просити прощення та здоров'я дитині. Нарешті збагнула, що треба відкрити конверт від Василини. Руки тремтіли ніби від пропасниці. Нарешті вийняла листа, який напевно був зрошений сльозами, бо букви були розмиті. В очах забракло чіткості написаного, взяла окуляри і сльози знову навернулися на очі, не плакала, а ридала і мало не зомліла від слів.

"Дорога матусю!..." Не могла стриматися і, витираючи сльози платком, зняла окуляри і відклала листа. Прочитаю, коли до мене повернеться сила і свідомість. Ти моя рідненька, моя кровинко, як я замучилася чекати хоч будь-якої звістки. Материнське серце палає вогнем, бо все, що діється, перепадає йому, і як воно витримує таке навантаження одному Богу відомо. Василинка-донечка написала небагато, бо скоро їде з чоловіком на Далекий Схід. Він уже там, а я поїде на днях, а тому зворотної адреси не було. Марія своєю радістю пішла ділитися до подруги Насті.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!