Слава ЗСУ!

Від серця відлягло, тягаря позбулася тепер і спати буду нормально. Раніше спала тривожним сном по кілька годин, іноді прокидалася у жарі. Тяжкі були часи, нарешті все внормується?!

Про Антона навіть словом не обмовилась. Невже серце очерствіло настільки, що покинула, зрадила, стільки болю йому завдала? Ну то їхні переживання, а я нарешті відчула полегшення на душі і захотілося співати.

***

Уже позаду святкування Різдвяних свят. Колядували одні в одних, бо на хуторі не більше десяток хат і молоді майже немає, одні престарілі. Але таки зібрались молоді господарі, дві дівчини і один Антон з хлопців. У селі так колядували, що було чути на хуторі. А хутір підхопив і теж святкували. Діти колядувати не йшли, бо учителі забороняли, а ще парторг зі своїми партійцями ходили по селу і заносили до чорного списку селян і дітей, а потім публікували, де тільки могли. Комуністична партія вбивала у голови всім атеїзм. Забороняла все, що було пов'язано з релігією. Та релігію не вбити, прийде час, коли церкви відкриються і всі навернуться до Бога. А тим часом у храмах створювали склади, книгозбірні та інше. Оскверняли святині всупереч протестам громадськості. У селі теж є храм, але на замку і опечатаний. Люди писали у Київ, у Москву, щоб відкрили для вірян, та дозволу не давали. У селі були навіть такі партійці з місцевих, що писали доноси на своїх односельчан. Люди почали остерігатися сексот і таким чином у селі відбувся поділ на вірних і атеїстів. Та вірян було більше. Село жило своїм життям. Морози не відступали і люди з хат майже не виходили, хіба що до магазину при потребі. У селі уже майже у кожній хаті був телевізор, а радіо точки були у всіх. Зранку по місцевому радіовузлі керівництво колгоспу озвучували наряд для колгоспників, а також розказували про досягнення у роботі. По радіо також висміювали нероб, п'яниць, злодійство, якщо таке було. Тобто, місцеве радіо стало рупором для селян.

Розділ XVII

Атон роздягнувся, всівся на лавку біля вікна і дивився на Галину.

– Може чаю нап'ємося, треба зігрітися, – заговорила ласкаво.

– Та я так зігрівся коло лопати, що сорочка мокра, але від чаю не відмовлюся та тільки швиденько, бо треба іти до роботи.

– Ну а я вже вільна до вечора. Хотіла тобі сказати, що у неділю в клубі танці. Тепер більш цивілізовано – грають електрогітари і якась іоніка, ну типу піаніно, але від електрики. Кажуть музика зачаруєшся. Ну то може підемо, треба кості розімнути. Та по-правді, я ще влітку була на танцях. Підемо?

– Може і підемо, до неділі ще треба дожити,а як замете дорогу, то з хати не вилізеш. Але не біда, є телевізор.

Нарешті піднявся і своїм зростом закрив невелике вікно, що у хаті стало напівтемно. Одягнув трохи підсушену куртку і вийшов на вулицю.

Сніг трусив і вітер закурював снігом стежку. Помандрував у кузню. А невдовзі прийшли хлопці, запалив – гарно. Гріли руки. Наносили взуттям снігу, від якого тягнуло холодом. Холод пробивався і через щілину дерев'яних дверей. Та щоразу ставало тепліше. Ще до роботи не взялися, а почали збирати копійки на горівку, бо вона, бачите, краще гріє.

– Антоне, позич п'ятдесять копійок, бо не вистачає до повного рахунку.

Послали наймолодшого Славка в магазин. Через півгодини повернувся з двома пляшками горівки. Усі враз повеселіли, з торб витягують хто що має з харчів. Розсілися навколо лавки і почали частуватися. Чаркувалися до обіду, а по обіді розійшлися по домівках.