Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

***

Ірина після танців пішла додому і всю дорогу думала про зустріч з Антоном – ковалем з хутора. Він їй сподобався, хоч був старший на десяток років. Її ніщо не стримувало, пригадала, як розгулялася у таких сильних руках чоловіка. що досі не була. Пригадала, як пригорталася до його сильних грудей, як їй було чути його прискорене серцебиття. Це той коваль, фотографія якого є на дошці "Наші герої" у клубі. Там він не такий, як на яву. В такому віці бути орденоносцем – нонсенс. У районі таких людей можна порахувати на пальцях. Але це люди, які проходили трудовий шлях десятки років, а тут молодий хлопець з хутора – простий коваль-хуторянин. А ще хочуть призначити головою виконкому сільської ради. Кажуть, у школі учився добре, але не навчався навіть у ПТУ, через хворого дідуся і матінку. Що було у нього велике кохання з дочкою учительки Марії Петрівни. От цікаво, яка вона з себе?Чи варто було йому заходитися у кавалерах до тепер? Чому зрадила, за що?

Такі думки не давали спорою Ірині. Вона шукала різного виду приводи аби викликати Антона до сільської ради, і таки знайшла такий привід.

***

Антон з Галиною поверталися з танців додому. Якщо із запалом попід руки йшли на танці, то поверталися ніби не знали один одного. Антон докладав багато старань, аби розговорити Галину, Галина, з вогнем у душі, хіба відбуркувалася. Розмови не виходило. Підходили до липи біля озера. Присіла, Антон усівся біля неї, і під ним лавка розламалася навпіл. Галина звалилася – А на неї Антон. Антон відчув тепло, яке виходило з неї, і губами знайшов її.

***

Василина нарешті спромоглася на написання листа мені, – а може й Антону.

Що можу йому написати? Та чи варто писати? Своє життя влаштувала, а він напевно зійшовся з Галиною, вона йому до пари. Та чи вартує його тривожити. Йому а й і так добре насолила, і спокутувати буду напевно усе життя. Він не заслуговує на те, щоб йому ранити серце і душу. Він прекрасний. Антон взяв мене. а я і не пручалася, бо кохала і були всі сподівання, що будемо разом. Та десь на очі взялася ця потвора циганка, яка навіщувала непоправне. Антоне! Я тебе таки кохаю. Чи зустрінемось ще колись?

Такі спогади приходили до неї досить часто. Було навіть таке, що не плакала, а ревіла, як божевільна. А потім поринала у сон. Ось і зараз надумала написати листа мамі, а думала про Антона.

Артем уже не такий привітний, як було колись. Дуже часто приходить під " мухою". Злиться, якщо Сергійко плаче, вихованню дитини уваги не приділяє. Антон поступав би по-іншому...

***

Антону принесли запрошення із сільської ради. Треба з'явитися у четвер на десяту годину до секретаря. Антона це не зворушило.

– Як треба – то треба, піду. Із законом треба бути на Ви.

Галина кожного дня провідувала тітку Надію, до Антона не заходила. Антон вже давно провів усі ремонтні роботи на першому поверсі, і мама господарювала як могла. навіть дрова сама носила. Варила їсти собі і Антону, хоч він жив на другому поверсі і здебільшого варив їсти собі сам.

Галина ображалася на Антона, а він і не думав її перепрошувати, бо вважав, що вини за ним ніякої немає. І навіщо було йти на ці танці?!

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!