Слава ЗСУ!

Ірина щаслива, що була на танцях, і познайомилася з Антоном. Молода, енергійна, запальна і досить мудра. Антон про Ірину ніколи не думав, бо була для нього малоліткою, і нічим не приваблювала його. У сільраду пішов. Відчиняючи двері, мало не зіштовхнувся з Іриною, яка скрикнула від несподіванки, та тут же оговтавшись, запросила до кабінету. У кабінеті було затишно, хоч приміщення невелике. Стояло дві шафи з папками, книгами, два столи і декілька крісел.

– Прошу присісти, а я зараз прийду.

Нарешті зайшла із стосом папок які порозліталися на підлогу. Антон похапцем допоміг підібрати, за що одержав подяку.

– Так, я прийшов по запрошенні! – промовив.

– Тут така справа, – почала Ірина. – У Вас у кінці городу знаходиться кузня, цей клаптик землі був у віддані колгоспу, голова колгоспу просив з вами переговорити на рахунок того, щоб приєднати його до вашої ділянки і узаконити на сесії ради. Якщо ви даєте згоду, то ми все зробимо.

– Воно то так, тільки я до землі ніякого відношення не маю. Ця земля діда Юрка, а по його смерті ніхто цим питанням не займався.

– Я зроблю все так, як треба. Цей клаптик землі приєднаємо до вашої присадибної ділянки і на ваше прізвище. як орендаря, і узаконимо усю ділянку за вами.

– Мені треба порадитися з мамою, бо від діда присадибна ділянка повинна перейти до мами, а потім до мене.

– Зараз такої процедури робити не обов'язково. Саме у цьому році розпочинається перереєстрація земельного фонду і вся земля, яка є у наявності селян переходить у відомство районної ради. Селянам земля буде передаватися в оренду на декілька років, а потім кожний господар зможе приватизувати і стати її власником.

– Ну то робіть , як знаєте, а я мамі все доповім, – сказав Антон – оце все?

– Ну так, – відповіла секретар.

– Мені можна іти? – перепитав Антон.

– Авжеж, – відповіла і тут же поцікавилась. Чи сподобались вам танці, чи прийдете наступної неділі?

– Дуже сподобалися, а чи прийду – не знаю, час покаже.

– А ця дівчина, що була з вами, теж з хутора?

– Так, ми сусіди.

Встав і пішов до виходу. Бачив, що Ірина хотіла ще побазікати, але йому було не пособі. "Дівчисько, – подумав, – вміє зваблювати."

***

Після снігів, морозів, сонце почало гріти землю. Весна наступала і багато селян почали виходити з хат. На вулиці і ставало гамірно, собаки прокинулись і перегукувалися гавканням. Антон подивився у бік озера і пригадав, що має зробити нову лавку на місце старої, яку доламав. Пішов на подвір'я і знайшов дошку, яка залишилася з підлоги. Треба декілька брусків і змайструю добротну лавку. То враз пригадав що в кузні є кутники. Залізо скоро не перегниє і надійніше стоятиме.

Так і зробив. Лавка вийшла на славу. Завтра повантажу на дачу, візьму півмішка цементу, і зацементую. Буду просити Галину аби допомогла, то може й помиримось. За такими думками побачив Галину, що йшла з ферми. Привітався, зупинився і все їй розказав. Галина стояла і глибоко в душі давно пробачила. появилася добра усмішка.

– Добре, покличеш коли будеш йти.

Повернулась і хотіла пройти повз Антона. Антон ухопив за талію, пригорнув до себе і поцілував. Галина не пручалась і відповіла йому тим же.