Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

Озеро утворилось на місці кар'єру, та коли пішли у наступ Радянські війська, у склади з боєприпасами поцілила бомба, склади злетіли у повітря, а на їх місці утворилася величезна вирва, яку наповнила вода річки і з'єднала з кар'єром, таким чином утворилось велике озеро з липою на березі або дорозі, яка пролягла через річку з містком.

– ІІ –

Василина ніби хотіла заснути після пригод у місті, та не могла. Душу ятрили слова циганки, яка ніби хотіла розлучити з Антоном. Цьому ніколи не бути! Ми з Антоном з першого класу разом і всюди. Коли Антона у школу привела мама, усі дівчата звернули на нього увагу. Він був сором'язливий, на голову вищий за сільських однолітків, на лице красивий, хоч мама не була красивою. Батька не знав із дня народження, казали білорус. Може у батька пішов красою, на голові волосся світле, долоні широкі, як і плечі, всім сподобався. Василина взяла Антона за руку у повела до мами-вчительки – Марії Петрівної.

– Мамо, – промовила Василинка, – я хочу сидіти за одною партою з цим хлопчиком.

– Не тобі вирішувати, – відпалила мама. – І я тобі не мама, а Марія Петрівна. Ти знаходишся не вдома, а у школі!

– Благаю тебе, послухай мене, дуже прошу!

– Добре, поки що сидіть разом, – недоброзичливо видала із себе.

Та коли одного разу хлопці жбурнули у мене камінь, Антон так дав хлопцям, що його почали побоюватись навіть хлопи третіх і четвертих класів. Марія Петрівна по-материнськи обняла Антона, подякувала за заступництво і більше не розлучала з Василинкою. Ось так вони здружилися і покохали одне одного. А тепер циганка навіщувала розлуку. І вона настане...

Життя ніби залежне від характерних особливостей людини, та корективи вносить Всевишній. Не все під силу людини, коли змінюється природа, явища, почуття, моральні і духовні цінності, ситуаційні моменти, середовище, життєві перетворення та інші земні катаклізми.

Василина пригадала шкільні роки, перші хвилини юнацтва, незабутні обійми, солодкі поцілунки, коли сиділи на лавці (зробленій Антоном) під липою. Як в обнімку спостерігали за гладінню води озера, як рахували зірки на небі і шукали кожен свою. Вони відчували тепле дихання, стукіт серця і пливли у незабуття. Антон шепотів на вухо постійно:

– Василинко, я кохаю тебе понад усе і без тебе у мене життя не миле.

– Я теж тебе кохаю і ніщо не стане мені на заваді бути з тобою назавжди.

Одного разу, обіймаючись до втрати розуму, Василина відчула, як щось тверде і гаряче вперлось їй нижче живота, прийшовши до пам'яті – вирвалась з обіймів і дала драла ногам так, що Антон не зміг її догнати. Після цього моменту була більш обачною і не допускала себе до втрати свідомості у Антонових палких обіймах.

– ІІ –

Не довго пручалась Василинка у обіймах Антона. Антона у селі побоювались і поважали, а на хуторі з хлопців був хіба один Антон, а так були дівчата і всі були закохані в нього. Та найбільше домагалася вродлива Галина. Повногруда, з гарними ногами, від хлопців немає відбою. А вона закохана у Антона.

– Антоне, а ти не зраджуєш мені з Галиною?

– Та що ти таке верзеш, знаючи, що ти і тільки ти мені потрібна і кохаю тільки тебе. Викинь з голови усякі дурниці і не муч себе. Ми з Галиною з одного хутора, разом ходили в школу і зі школи до дому, разом корови пасли на пасовищі. Інколи повертались з танців до дому, але ми тільки всього-на-всього друзі і не більше. Повір мені.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!