Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

Черга наблизилась до лотка з водою, сонце не гріло, а пекло у голови, і панамка не допомагала. Нарешті взяли три стакани води і пішли до Василинки. У Василинки на щоках появився рум'янець, і дівчата цьому зраділи. Василинка взяла дрижачими руками стакан, надпила води і поставила на лавку.

– Ти можеш нам щось розказати? – спитала Оленка.

– Та відстань зі своїми запитаннями, – відповіла Ліда. – Хіба не бачиш, що їй не до розповіді. Прийдемо у гуртожиток, і вона нам все розкаже.

– Звісно, подруги, що розкажу, хоча я мало що пам'ятаю з того, що циганка говорила, але дещо є дуже важливе.

– Ну добре, – погодились дівчата.

– Слухайте, а давайте підемо у кафетерій на каву, печиво, так хочеться чогось солоденького, – як завжди запропонувала Оленка.

– А давайте підемо, – підтримала Ліда.

– Дівчата, не ображайтесь, але мені не до того, хочу відпочити і грунтовно осмислити сказане циганкою.

– Отакої, – промовила Оленка. – Ну що ж, подруги – сьогодні не наш день. Ні то ні.

Ідучи до гуртожитка, дівчата майже не розмовляли. З понуреними головами зайшли у кімнату і вляглись у ліжка. Ніхто не дрімав, кожна думала про своє, та найбільше, як пройде здача останнього екзамену, а потім розприділять кого куди і чи будуть разом, як жили в одній кімнаті багато років?

Розділ ІІ.

Про інше були думки Василини.

Навіщо циганка такого наговорила, що голова йде обертом. "У тебе буде жених з пагонами..." Який ще жених, коли в мене є Антон – це моє перше і останнє кохання. Антон або, як його називали, Тоша, а мене Вася, так і по нині кличуть. О Боже, які дурні думки лізуть в голову. Можна здуріти.

Ми з Антоном разом ще з дитячих років. Разом навчались у школі і сиділи за одною партою і по сьогоднішній день ми разом. А циганка своїми ворожбами хоче нас розлучити? Цьому не бути!

Наше село, Липники, досить велике, а з хутором Липки було ще більше. І простягається на віддаль більше трьох кілометрів. Через село протікає невелика річка, яка у період повені затоплює всі хати і поля. Хати побудовані по обидва береги річки. У селі є медпункт, клуб, рільнича бригада, школа-семирічка, а потім побудували будинок побуту і колгоспний будинок. У період війни німці за селом будували летовище. Наїхало німців багато, розселили по хатах на постой. Коли побудували бараки, німці пішли жити туди. Правду кажучи, німці дуже добре ставились до селян. Селяни повинні були годувати їх, прати обмундирування, за це вони дітей пригощали конфетами, всякими солодощами, а селяни забезпечували хлібом, борошном та іншими продуктами харчування. На роботи та будівництво летовища місцевих не брали. Всі ці каторжні роботи виконували полонені Радянські воїни. Їх звозили великими машинами, та коли побудували бараки, їх там і поселили.

Летовище будували за селом на рівних полях. Щоб було легше доставляти будівельні матеріали – знесли зо п'ять хат і поклали дорогу до летовища, а з десяток хат по другу сторону залишили і утворився хутір, де мешкала Антонова мама і дідо Юрко.

У місці, де протікала річка, німці створили кар'єр, де добували камінь і шутер (гравій). Склади німці теж побудували на березі річки, ближче до летовища. Від гуркоту техніки шибки у віконних рамах тріскались, спати було неможливо, бо техніка працювала цілодобово. Чому село названо Липники – коли у кожному господарстві ростуть волоські горіхи, а лип близько ніде немає, хіба що на березі озера росте стара трухлява липа. Біля цієї липи ми зустрічались з Антоном. Місце, де пізнала щире кохання, перші обійми, поцілунки.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!