Слава ЗСУ!

Невдовзі померла мама Галини. Дівчина побивалася за мамою, з якою жила разом. Галину можна зрозуміти. Мама скоро після народження Галини овдовіла. Батька прибило у лісі деревом. Якби було чим відвезти до шпиталю, то був би жив. А підводою їхали чотири години і лікар робив все, аби врятувати, та не змогли, бо втратив багато крові і багато крові попало у легені, так сказав лікар. Похоронили маму уже із священиком. Церкву нарешті відкрили, Горбачов дав демократію і гласність. Часи Брежнєва відійшли і почалася нова ера у житті людей. Почали утворюватися громадські організації. Почали говорити те, що раніше заборонялося, і нікого не переслідували.

Хто би міг подумати, що та велика імперія зла почне розвалюватися і настануть світлі дні. Ну це у майбутньому. А у селі життя проходило минулим.

Галина після похорон мами за пропозицією Антона пішла жити до нього. А на яких правах: і не дружина, і не коханка? Та їй все одно, головне, що з Антоном і живе у гарній хаті. Щоби поганого не говорили люди – стерпить. Мама Антона сумувала за сусідкою і до Галини ставилась як до рідної дитини. Галина милосердя тітки Надії відчувала серцем і душею, тому догоджала в усьому.

***

Василині було ніяково від того, що Артем знає те, чого не знала і не говорила мама. Одного разу виник конфлікт між ними і Артем між іншим натякнув, що його батько воював з фашистами, а її мама була їхньою підстилкою. Цього стерпіти не змогла. Плакала кожного дня і сказала, що цього йому не пробачить. Та куди було їй дітися: квартира його, син підтримує його у всьому. А ще сказав, що може забиратись до мами і Антона. Щасливе життя давало тріщину, ситуація загострювалася і кінця їй не було. Зрозуміла, що їй треба йти на примирення, бо втратить все, що нажили. Від мами листів не було, бо не давала їй зворотну адресу, як і Антонові.

Василина помирилася з Артемом, життя налагодилося, хоч у душі кипіло, старалася не видавати своєї ненависті до нього. За Сергієм почали приходити з міліції і нарешті Артему сказали, що підозрюють сина у збуті наркотичних засобів. Артема ніби обухом вдарили по голові.

– Розберусь з ним, – подумав. – Василині говорити не буду, аби не травмувати її психіку.

Розмови із сином не виходило, Сергій говорив, що то неправда. Батько хотів вірити, але не виходило.

***

Війна закінчувалася. Курт з фрау Кет просили усіх зібрати на кухні. Курт схвильованим голосом почав говорити і затинався, ніби йому щось заважало у горлі:

– Я зібрав вас, щоб щиро подякувати усім за вашу віддану працю. Ми з фрау Кет побачили повагу до нас і полюбили вас, як свої дітей. Чи відчували ви приниження від нас?

Ми переглянулись між собою і не знали, що діється, а Курт продовжував і на очах появилися сльози. Я з Галею піднялися і підійшли до нього, як до рідного батька, бо за весь період на нас ніхто не підвищував голос. Курт обняв нас, як дітей, і гладив голови, ми плакали, плакала і фрау Кет. Та що сталося, що коїться? У всіх на очах були сльози. Курт не міг взяти себе у руки і ридав так, що сльози падали нам на голови і здавалися пекучими жаринками. Ми з Галею обняли Курта за шию і міцно пригорнулись до його грудей.

– Я привик до вас, як до рідних дітей. Не дав всевишній своїх, то ви були ними.