Слава ЗСУ!

– От такого би мені чоловіка... – розмріялася Ірина і не почула, що позаду неї стоїть Галина.

– Перепрошую.

Почула голос і збагнула, що вона не сама. Дала пройти Галині, а сама попам'ятилася і пішла городом до виходу на вулицю. Строїла плани, якби заманити Антона до сільської ради чи деінде.

Я була би найщасливіша на світі, якби у мене був такий чоловік. Вже й роки спливають, а заміж не беруть – розмірковувала і з тими думками підходила до приміщення сільської ради. Робота не клеїлася і так пробайдикувала до кінця робочого дня. Вдома лягла на ліжко і мріяла поки не заснула. Прокинулась у гарячці, одяг, який був на ній, пройшов потом. Роздягнулась і, не вечеряючи, пішла спати. Та сон уже не приходив, бо виспалась, коли ще було надворі світло, сонце ще не сховалось за обрій. Спокою не давала одна думка: як його звабити? Хіба тілом. Від такого ще жоден чоловік не відмовився. А тіло у Ірини було надзвичайне – фотомодельне. Та головне: чим і як заманити до сільської ради, а чи до оселі? Думай, думай, Ірино, бо щастя вислизне з рук, як пташина. Наразі нічого не могла придумати. Увімкнула телевізор і дивилася, аж тишу порушив голос мами, яка повернулася з поля.

***

– Антоне! – підійшовши у притул, – скажи, а що тут робила секретар сільської ради Ірина? Що вона хотіла?

– Галино, та я сьогодні хіба тебе зараз бачу. А Ірини я не бачив.

– Та вона у шпарину відчинених дверей заглядала. А як побачила мене, то її наче окропом облив. Пішла городами на вулицю, аж курява здійнялась.

– Отаке говориш: курява на траві городів? Чесне слово, я її не бачив, – оправдувався Антон.

– Слухай, а ти був минулого тижня у селі?

– Був! – відповів.

– У сільську раду ходив?

Що казати? – заткнувся на слові.

– Та ніби ні.

– А мені говорила одна жінка, що бачила тебе у сільській раді.

– То не правда. Зведи мене з тою жінкою і все стане на своє місце

– А я думаю, чого мій милий такий зажурений ходить цілими днями і на мене навіть не дивиться?

– Галинко, ти моя і більше ніхто.

– Ну-ну, подивимось, посміхнувшись обняла за шию Антона і присмокталось до нього, наче п'явка.

Антона взяла цікавість звідкіля написала листа Василина. Де вона зараз проживає? Таки доведеться йти до сільської ради, але так, щоб не знала Галина.

Поведінка Антона здалась Галині підозрілою. Щось з ним коїться. Я повинна знати усю правду. Галина намірилася їхати у місто і Антону сказала, що хоче заїхати у поліклініку.

– Ти що прихворіла?

– Не знаю, але мене щось болить нижче живота.

– Може від тих тягарів. Ти ж себе не бережеш. То землю відрами носиш, а то мішки з картоплею, дрова уже навіть колеш і складаєш, а то у себе на господарстві розбираєш хлів. Та схаменися, хіба я би цього не зробив?

– Гадаю, що все буде добре, – відповіла. – А ще візьму огірків, помідорів, може продам, гроші не завадять.