Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

– Бережи себе, люба.

Антона ніби хто підмінив: став веселий, життєрадісний. Кілька днів думав, як зробити, аби Галина нічого не запідозрила, а тут синиця сама прилетіла у руки.

– Я тебе проведу до автобуса з клунками.

– Та не треба, вони не дуже важкі.

– Ну тоді я піду на ферму і всю роботу твою зроблю.

– От і добре.

Галина узяла клунки і пішла на автозупинку у село. Зайшла до знайомої однокласниці і гомоніли, п'ючи каву. Сиділа навпроти вікна так, що бачила, хто проходить вулицею. Десь через деякий час побачила Антона. Попрощалась з подругою і вийшла на вулицю. Антон наближався до управління колгоспу. У цьому ж приміщення розміщувалась і сільська рада.

До кого пішов Антон? Міг піти і до керівництва колгоспу, а саме до секретаря парткому, бо неодноразово викликали. Антон не хотів вступати у партію, бо почались народні заворушення. Утворювалися громадські організації, які проводили проти радянську політику. По телебаченню говорили про якийсь рух, про незалежність. То й не мав наміру вступати у партію. А може знюхався із секретарем Іриною, яка сохне за ним. Дурне дівчисько. Куди тобі до старшого чоловіка – коли повно молодих хлопців. У грудях шкребло, біля серця появився біль. Щоб на очі не потрапити Антону, повернулась до подруги і сховалась за хвірткою, звідки добре було видко усю вулицю і будинок колгоспу та сільської ради.

Через певний час з будинку вийшов Антон, а позаду нього стояла на сходах Ірина. Галині потемніло в очах, у горлі пересохло. Намагалася поворухнутися, та ноги і тіло було ніби спаралізоване. Подруга Галини побачила, що тут щось недобре, підбігла і, взявши під руку, потягнула до хати.

***

Розділ XXIV

Василина почувалася зле. У голові ураган, тіло ослаблене, кволе. Лежала, уп'явши очі в стелю.

Що я буду робити без тебе, Артемчику?

Очі налилися сльозами і горошинами стікали по лиці на подушку.

– О горе мені. Боже, поверни мені його, бо накладу на себе руки, мені уже не життя. Пропало моє щасливе життя. Кому я тепер потрібна?

Вирішила встати і заварити каву.

А ще Сергій ув'язався у наркоманію, і серце болить через нього, адже син. Зв'язався з бандитами, і чого доброго, хай Бог простить. Ще десь приб'ють, а в нього росте синок – Артем, назвав на честь батька, якого незлюбив через дорікання, повчання. А бідна Світланка терпить усілякі знущання. Коли жили у її батьків, то мала захист, а тепер живуть у квартирі, яку їм ми залишили. Бідна, на прощання сказала: "терплю його"! Знала б, що народиться таким, була би позбулася, ще коли носила під серцем. Хто мене на старість догляне, хто буде опікуватися? Мене чекає страшна старість. Хіба що попрошуся у будинок опіки по старості.

За такими думками застали сусіди Василь Миколайович та Розалія Іванівна.

– Та не побивайся так, трохи подумай про своє здоров'я, – заспокоювали сусіди.

Накрила стіл і подала каву, печиво, знайшла у барі горілку, наливку, яку зробив Артем. Нарізала м'ясного, що ще залишилось з поминок.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!