Слава ЗСУ!

– А знаєте, я ще запросила на поминки людей, які копали яму, несли церковний утвар.

– Ти добре зробила, бо у селі так роблять усі.

– Василинко, якось та буде, таких, як ти, у селі що друга хата, та й живуть, раду собі дають хто як може. І ти не пропадеш.

– Картоплю зібрати ми тобі допоможемо. І яблука поможемо обірвати і виноград. У біді тебе не залишимо.

– Дякую, дорогі ви мої. Добре, що прийшли і мені трохи відлягло від серця. Я трішки випила наливки, і гріє у грудях, навіть просвітліло у голові. Ой, спасибі вам, сусіди. Не знаю що робитиму вночі, адже вдень виспалась.

– Ти втомилась і будеш спати, не хвилюйся.

Так проговорили до опівночі.

– А з автомобілем ми щось придумаємо. У тебе посвідчення водія немає, то і авто тобі не треба. Якщо треба буде поїхати до міста, будеш їздити з нами. Авто у тебе майже нове, то і непогано можна буде заробити.

– А що на те скаже Сергій? – нарешті заговорила Василина. – Може з ним порадитися?

– Та не думай. Забере авто і продасть, а тобі нічого не залишиться. Продамо, а на виручені гроші поставиш пам'ятник Артему.

– Оце ви добре нарадили мені, і треба чим швидше цю справу провернути.

На цьому і зупинилися. Сусіди пішли додому. Василина усілася у крісло-гойдалку навпроти каміна, у якому потріскували дрова.

***

– Антоне, ти мені зраджуєш? – раптом запитала Галина.

– З чого ти взяла? Маєш підстави таке говорити? Вгомонися, Галино.

– Вгомонися, вгомонися? Тобі добре говорити – вгомонися. А мені серце краєш. Ти чого ходив у сільську раду? Аби побачитися з Іриною? Ну я з нею поговорю!..

– Ти що надумала? Не смій. Я ходив по справах.

– Мені люди говорили, що вона тебе проводжала аж до вулиці

– Ну то її клопіт, а я тут до чого?

– Закохалася у тебе і хоче розлучити нас...

– Вгамуйся і берись за яку-небудь роботу. Давай змінимо тональність розмови і взагалі – змінімо тему, бо недалеко до сварки.

***

Ірина була ошелешена появою Антона у її кабінеті.

– Доброго дня! – привітався.

– І вам того ж. Присядьте і розкажіть у якій справі прийшли?

– Та був я у канторі колгоспу, то заодно, гадаю, зайду до вас. Мене цікавить звідки маєте інформацію про Василину, – спитав і подивився благаюче в очі Ірини.

– А чому ми звертаємось одне до одного на ви? Давайте перейдемо на ти. Як скажете? – відповіла.

– Листа Василина написала мамі, а, як знаєте, мами уже немає: відійшла в інший світ. Поштарка віддала листа, просила відписати і сказати, що мами в живих уже немає.

– Ага, – промугикав Антон. А зворотній адрес є?

– Десь був, – відповіла Ірина. Вона знала, де є адреса, але вдала, що не знає. – Треба пошукати.

Ірина зайнялась пошуком адреси, а Антон не зводив очей з її рухів і от-от буде мати в руках адресу. Перекинула купу паперів, папок, а не змогла знайти.