Слава ЗСУ!

Мені того треба, що хотіла, те й отримала!

***

Галина не могла вгамуватися, спокою не було навіть після випитого заспокійливого. Антон мені зраджує з якоюсь Іриною, а ще не визнає той факт, що я довела. Бачте, він чисто випадково зустрів її. Та нікому його не віддам, хоч офіційно ми не є подружжям. Ну той що?! Він мій! Треба піти у сільську раду і поговорити з нею.

Похапцем одягалася. А в що взутися? Надворі погода дощова. У гумовому взутті іти соромно. Постояла ще трохи і повернулася назад до хати. За зачиненими дверима почула тупіт і у дверях побачила Антона.

– Ти куди нарядилася? – спитав і ніби догадався, куди зібралась Галина. – Ти можеш заспокоїтися? Не муч себе і не виливай злість на всіх і вся. Прошу тебе, – і ніжно обняв її.

– А що би ти робив, якби мене застукав з кимось?

– Не знаю, що би я робив, але знаю, що прийняв би правильне рішення. Я ще не таке пережив, другий би наклав на себе руки, а я, як бачиш, стою перед тобою живий-здоровий. Давай приготуй щось на обід мені мамі.

– Маму я уже погодувала, і вона прилягла відпочити.

За столом сиділи мовчки, правда Антон з лукавинкою дивився на Галину і бачив її злорадну посмішку.

– Галинко!Ти моя найкраща у світі і ніхто мені більше не до вподоби.

– Правда? – щиро подивилася на нього. – Ще раз побачу тебе близько біля неї – не знаю яке покарання придумаю для обох вас. Ну що, пообідав і відпочинь трішки. Робота не вовк і в ліс не втече.

– Може й так.

Антон зняв із себе верхній одяг і пішов до ліжка. Галина вмостилася біля нього, обняла і їй було дуже мило. Де й злість поділася? Ніжно пригорнулася до нього...

***

У країні відбуваються стратегічні події. Народ невдоволений президентом Кучмою, урядом, Верховною радою. Народ збурили до точки кипіння. У кожному населеному пункті створюються громадські організації, партії, як лівого, так і правого спрямування. Олігархат не хоче ділитися незаконно-нажитими статками з народом. У Києві, обласних центрах відбуваються сутички між лівими і правими політичними силами. Прапор України майорить не тільки на державних установах, але й у мирних мешканців на фасадах будинків, деревах. У Київ з'їжджаються масово активісти за відродження нації, народності і цілісності кордонів України. Патріотично настроєні громадяни підштовхують народ до революційних дій, до перевиборів президента, уряду і Верховної ради. На президента висувають Ющенка, від партії регіонів – Януковича.

Антон, як свідомий українець, теж зібрався їхати в Київ. Галина сказала, що його одного не відпускає, бо у списках побачила і прізвище Ірини.

– Якщо їдеш, то і я з тобою. Зрозумів?

– А на кого ти залишиш корови, яких треба годувати і доїти?

– Я уже домовилась з подругами, і вони мене підмінять.

– Ну то їдемо разом, – погодився Антон.

Зібрали дещо з харчів, тепло оділися і поїхали. Галина не зводила погляду з Ірини. Цікаво, чи буде дивитися у бік Антона?

– Галинко, ти вгамуєшся? Чи мені піти геть з автобуса. Та вже пройшло більше п'яти років з того часу, коли ти себе картала і мене. Та мені уже шістдесят минуло. Ірина вийшла заміж і у неї є діти, а ти дальше за своє. Мені уже не до Ірини. Давай не будемо повертатись до минулого, давай жити майбутнім?! Будьмо оптимістами, вірити у краще майбутнє, – і обняв Галину.