Слава ЗСУ!

– Ти правильно зрозумів!

Коли за Сергієм зачинилися двері, Василина, як підкошена, звалилася на ліжко і важко дихала. Двері відчинилися – і зайшла Розалія.

– Слухай, у тебе, як я здогадалася, був син Сергій?

– Так, приходив, як завжди за грішми, ніби я їх малюю. Сказала, аби більше не навідувався. Бач, він заборгував велику суму грошей, і його поставили на лічильник. Якщо не віддасть вчасно – вб'ють. Що я маю робити, дорога сусідко?

***

Антон з Галиною прибули в Київ над ранком. Пішли на майдан Незалежності, підійшли до трибуни, до символічного знака, походили по місту, де тільки і було чути: "Ющенко, Ющенко", люди ходили з малими прапорцями, а невеличкі колони – з прапорами напяленими на довгих вудочках. На Майдані було гамірно, ми зайшли у метро, а потім пішли до будинку Уряду і вище до Верховної ради і всюди була напружена атмосфера. Людей щораз ставало все більше. По другий бік вулиці на пагорбі гамселили у пусті бочки. На вулиці було розміщено багато бойових кухонь, де можна було перекусити. Походили і повернулись назад до наметового містечка, а потім підійшли ближче до трибуни. Людей уже було багато, а підходили ще з усіх усюд. Стало тепліше, хоч мороз щипав у ніс і вуха. З'явились загони міліції. Антон з Галиною вперше побували у Києві, і їх усе навкруги зачаровувало. Навіть біотуалети для них були новиною. Під вечір на деревах засяяли гірлянди, у вітринах будівель теж вбачався святковий настрій. У вухах гуло, як у дзвоні. На сцені появилися гурти артистів, а також оратори, які сповіщали про всі новини. Нарешті дочекалися виходу на велику сцену Ющенка, Тимошенко і багатьох інших політиків. Те, що говорили, мало було чути через галас людей. Було і весело, і моторошно, коли оголосили, що поряд проходить мітинг на користь Януковича. Десь біля двадцять другої години поверталися до автобуса і через годину мали відправлятися додому. У автобусі було тепло і Галинка запропонувала повечеряти. На майдані їсти не хотілося від почуття революційного настрою.

(Антон не знав, що за кілька кроків від нього стоїть Василина і не спускає з нього очей.)

Додому повернулися під вечір другого дня. Раді, що побували у Києві на майдані Незалежності, ще бачили політиків наяву, а не на екрані телевізора. Повечеряли і пішли спати.

***

Розалія Іванівна вмовила Василину їхати до Києва на мітинг, і вона підкорилася.

Не шкодую, що поїхала. Побачила багато цікавого, та й вперше побувала у столиці. Нарешті за стільки років побачила Антона. Очей не могла відвести від нього. А він таки красень, незважаючи на вік. Майже не змінився. Якби не Галина, що трималася під руку з Антоном, може би і підійшла, а може й ні... Хіба я достойна на такий поступок? – подумала. Я поламала йому і собі життя, а могла бути по-іншому... Як себе не картала, сон не йшов, і так до ранку заснути не змогла. Плакала, заспокоювалася і знову плакала, а розради не було. Така моя доля немила. Антонові світлі вуса до лиця, волосся хвилясте гарно вкладене – справжній актор. У такого закохається найкрасивіша жінка. Галя йому до пари, бо вродлива і при тілі, таких люблять. А могла на її місці бути я. Не судилося: через харизму, зарозумілість і гоніння за багатством. Тепер зрозуміла, що щастя не купується, щастя треба завоювати чистою совістю, добротою, простотою, честю і щирим серцем.