Слава ЗСУ!

Розділ XXVI

Сергію присудили сім років відбування покарання у в'язниці. Розуміння до нього таки не прийшло. Ніякого покаяння, навіть не просив пробачення у Світлани, яка вмивалася сльозами, син хіба прокусував губи і скреготав зубами. Світлана припускала, що син Артем піде у батька, адже слухав тільки його, а не її – маму. Наважилася поїхати до свекрухи в гості на літо з сином. Світлана жила вдома, але інколи їздила на декілька днів до батьків, які жили ближче до її роботи. Син Артем залишався сам у квартирі. Світлана підозрювала, що у його поведінці щось не те. Інколи бачила блиск в очах і рухи не адекватні. У школі пропускав уроки без поважних причин. Невже, як і батько, ув'язався у наркобізнес? Пригадала, як одного разу почула розмову Сергія і Артема. Шепотілися, але чітко запам'ятала фразу: "Не кожному довіряй, будь пильним, бо вскочиш у халепу, як я." Треба щось робити, а порадитися ні з ким. Що робити? Батьки уже старшого віку, брат через Сергія не спілкується зі мною, подругам довіритись небезпечно. А може все таки переступити гординю і звернутися до Олега. Він добрий, чесний і працював в органах. Я йому зрадила і вийшла заміж за Сергія. Що буде, те й буде. Тільки де його можна зустріти? А може він і дальше працює в органах? Треба терміново піти і відділ поліції.

На щастя Олег працював дальше в міліції. Зустріч була не дружньою, можна сказати холодною.

– Є якісь проблеми? – спитав. – Сина будеш виховувати як належить чи піде за батьком? – строго відчеканив.

– Олеже, побійся Бога. Я не можу дати собі ради. Відбився від рук. Він у всьому слухався Сергія, а не мене.

– Яблуко від яблуні далеко не паде, – промовив.

Світлана у словах Олега не побачила співчуття.

– Олеже, якщо можеш – прости мені все, що вдіяла. Я постійно шкодувала, що вчинила не по совісті. Ти в моєму серці залишився назавжди. Не подумай, що моя сповідь з корисливою метою. Якби можна було повернути все назад, я би не припустилася такої помилки.

Олегу трохи відлягло від серця, і не знав, що має робити. Вже один раз повівся, а натрапив на зраду. Хотів би знати, де щирість. А може то гра на емоціях? Та все ж не міг забути тих теплих вечорів і обіймів на лавці у парку. Що було – то було. Нарешті спитав:

– Що трапилось?

– Біда у мене з сином. Почала помічати неадекватні дії, пропуски уроків, агресивність і таке інше.

– Я все знаю, Світлано. Чи зможу чимось допомогти не впевнений, але попробую. Беру його під свою опіку.

– Спасибі тобі, Олеже, – і торкнулася його рук.

Олегу здалось, ніби ангел кохання повернувся. Йому стало приємно.

– А можна я тебе обніму, – і, не дочекавшись згоди, кинулась йому на груди і заплакала щиро.

Добре, що у кабінет ніхто не заходив, адже був кінець робочого дня. Олегу помутніло в голові і він обняв її, як десятки років назад. Обоє були щасливі.

– Олеже, а може підемо у кафе повечеряємо?

– Можна, тут поблизу є кафе, куди ходимо на обід. Ну то що, пішли?

– Ну пішли.

Світлана вперше відчула себе щасливою жінкою у присутності такого чоловіка. Із Сергієм жодного разу у кафе чи ресторан не ходили. Почувалася на сьомому небі. Говорили багато. Було безліч запитань, менше відповідей.