Слава ЗСУ!

– Антона знаєш дуже добре, бо без його золотих рук у поле не виїхала б ні одна підвода, весь реманент зроблений ковалем, а тому візьми тесляра Михайла і разом складіть папір, що треба зробити з хатою, у якій живе коваль. Зрозумів?!

– Так, зрозумів, Петре Улліч! Та хочу Вам доповісти, що там немає що ремонтувати. Ця хата ремонту не підлягає.

Антон оторопів, хотів щось сказати, та в роті пересохло. А Павло продовжував говорити, сказав, що вже краще побудувати нову, а стару розвалити. Петро Улліч покрутив олівцем у руці і сказав:

– Що будемо робити?

Антон віж почутого мало свідомість невтратив.

– Павле, даю тобі завдання – на нашій пилорамі заготовити необхідні матеріали і завезти на обійстя коваля. Цемент і черепицю я беру на себе. Гадаю, що до зими ми хати збудуємо ковалю. Все, до роботи!

Антон ніби у сні почув ангельську вість, губи засіпались і не знав, які слова подяки сказати голові колгоспу. Голова побачив розпач Антона і сказав:

– Іди, чоловіче, все буде добре і подяки не треба, запросиш на весілля.

Антон протягнув руку голові, витиснув із себе "дуже дякую" і прожогою на радощах вилетів із кабінету голови.

Ішов додому на радощах, Василині, мамі і дідові принесе гарну новину – буде нова хата – ура, ура і тут же заспівав пісню, якої знав тільки один куплет. Додому Антон не йшов, а біг, щоб скоріше розказати радість, яка переповнювала його душу.

– Є на світі добрі люди. А казали, що голова колгоспу дуже строгий і неприступний, а я би сказав, що то людина добра, щира, співчутлива. велике щастя, що наважився піти до нього. Просто не віриться, що до зими будемо жити у новій хаті, де буде не тік, а підлога, не стріха, а черепиця, що стіни будуть з червоної цегли, буде електричне світло, а не гасова лампа. Василина буде жити як у хоромах, а коли закінчить вчитися буде доктором і лікуватиме людей. Коли приїде на канікули, одружимось і заживем праведним життям, народить діток і нам на радість, і на потіху мамі і дідові.

Антон навкруги нічого і нікого не бачив. Біг на радощах і ніби у сні ввижалось йому райське життя. Добіг до містка, присів на лавку, яку колись поставив під липою і подивився у бік своєї хати, якщо можна рухлядь назвати хатою. Враз на душі стало ніяково, біля серця защеміло, і в розпачі понурив голову. Та байдуже, що хатина старенька, та там б'ється серце мами і діда, а значить там є життя.

Розділ ІІІ.

Василина не знаходила спокою, їй ввижалось страшне лице циганки, а найбільше, що вона втратить коханого Антона. Ні, ні цього не буде, вона буде боротись за щире кохання. З такими думками Василина поринула у глибокий сон.

Довго спати не могла, прокинулась вся мокра, піт виходив з тіла, що білизна була мокра. Були сни, але пригадати не змогла нічого, та й голова боліла. Дівчата ще спали, а мені вже не хочеться, піду і заварю міцної кави і зосереджусь на навчанні, адже через три дні останній екзамен, одержу диплом і поїду додому до мами і коханого Тоші. Він бідний чекає мене, засумував, скучив і з нетерпінням захоче мене обняти і пригорнути міцно-міцно до грудей. Обсипле мене поцілунками і поринемо у блаженний світ душевного почуття. Ми бачимось, хіба коли приїжджаю на канікули, а то є всього два рази на рік.

Як завжди, місце зустрічі біля озера на лавці, під крислатою липою. Тут пройшли найкращі дитячі і юнацькі роки, які поєднали наші серця навіки. Я стала таки іншою, не брикаюсь, не пручаюсь, як колись, коли відчула, що таке справжнє кохання. Я йому віддаюсь сповна, бо вірю у наше спільне майбутнє. Він хоч і не осягнув наук, але хороший коваль. А хіба може людство обійтись без робітничих професій? Не всі можуть навчатись у вузах. А хто буде вирощувати зернові, з яких печуть хлібобулочні вироби, ковалі, токарі, слюсарі та інші потрібні усюди і без таких професій не буде прогресу у будь-якій галузі народного господарства.