Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Залізна квітка кохання

Мама неодноразово мені натякала, що Тоша не пара, бо не має освіти, селюк, із ним хіба дітей приведете на світ і на землі та лайні нічого не доробитеся.

– Тобі потрібен такий чоловік, щоб добре заробляв, жила б, як пані, і спілкувалася б з людьми мудрими, заможними, щоб не соромно було у такому величному кругу показатись з чоловіком. А твій Антон – Тоша, як ти його називаєш, простий селюк-коваль. Куди ти з ним підеш? Він двох мудрих слів до ладу не може зліпити. Хто ти будеш біля нього? В тебе престижна професія – лікар, роботи у селі немає, фельдшерка одна на село, та й місце тобі не віддасть, а до району 20 кілометрів. Будеш пішки ходити, чи летучкою їздити збираєшся, яка їздить два рази на тиждень?... Подумай, доню, перш ніж на щось зважитись. Твоє місце у місті працювати і жити, а не у селі чи на хуторі, серед комарів і смороду. Не губи свою красу, своє життя, яке тобі дала.

– Ото знала, що пригадати подумки, – сказала собі Василина. – Що вже буде, те й буде!?

А може мама має рацію, а може оце кохання надумане? Ми з Тошею з дитячих років разом, дружили, а потім покохали одне одного до безтями. А може це все лишень привикаєш до людини настільки, що вже і відвикнути не в силах? Але почуття незбагненне переросло у щось більше. Як буде дальше – одному Богу відомо. А як тепер бути, коли я йому віддалась тілесно? Значить, я змушена бути тільки його. Кому я тепер потрібна займаною, яке оправдання може бути перед іншим, якщо би щось змінилось у житті? Не дай Господи такого. Мама нехай говорить що завгодно, а з Антоном ми поберемось. У місті теж ковалі потрібні, а може вступить до вузу, адже у школі навчався добре, а те, що не йшов навчатись, на те є поважна причина: дідо хворий, мама теж не здорова, та ще й осліпла. На кого мав залишити хворих маму і діда?

За спогадами Василина аж тепер побачила, що кава вже стала холодною. Дивилась у вікно і мріяла. А надворі жара не спадала навіть зранку. Дівчата прокинулись, спали до передобіду і пішли приймати водні процедури.

– Шановні діти Гіппократа, може треба сідати і гризти науку, адже скоро екзамен?

– Та треба, треба, – відповіли дівчата. – Але спершу розкажи, що коїлось з тобою вчора.

– Дівчата, а знаєте, я вже й не все пам'ятаю, бо то ніби було у сні. Чесне слово, мені важко щось пригадати. Одне закарбувалось у пам'яті, що ми з Антоном не будемо разом, що вийду заміж за чоловіка в пагонах. Як таке може бути? Я вам розказувала, як я його кохаю, адже віддала йому серце і тіло. Кому я тепер потрібна, якщо спала з чоловіком, якого кохаю понад усе? Дівчата, давай будемо готуватись до останнього екзамену. А потім нас розлучать, направлять куди завгодно. Я, наприклад, не уявляю собі день розлуки з вами, – мовила Василина.

– Та куди би нас доля не закинула, ми повинні зберегти вірну дружбу і надалі. Обміняємось адресами і будемо переписуватись.

– А яким чином будемо знати , куди писати

– Ну як куди, – сказала Оленка. – Будемо писати на адресу батьків, а вони нам сповістять наші адреса. А й на правду, здорово виходить, а ти як думала? – промовила Оленка.

– Тільки не баріться з листами, бо то буде дуже цікаво, кого куди направили, – промовила Ліда.

– Лідо, іди облий голову холодною водою і уяви, що ти на річці, – сказала Оленка.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!